Інтерв»ю Лесі Ворониної, «Таємниця Золотого Кенгуру»

Інтерв»ю Лесі Ворониної

Найкраще моє враження, найчудовіше з дитинства – це коли я вперше попала в справжній ліс. Так сталося, що я потрапила туди після закінчення дитячого садочка, от перед тим, як дитина йде у школу, у неї ще ціле літо вільне. І у мене були розкішні такі канікули перед школою у Будинку творчості письменників в Ірпіні, де я познайомилася з дивовижною дитячою письменницею, яку звали Лариса Михайлівна Письменна. Вона була дуже дотепна, дуже весела і дуже цікава. Вона мене вхопила за руку, коли ми з нею потоваришували; вона взагалі подумала спочатку, що я хлопчик, бо я зробила собі лук, стріли і вчилася стріляти з цього луку, бігала в штанах і коротко була підстрижена, взагалі любила такі хлопчачі заняття я – їздила на велосипеді, весь час була з побитими колінами, навчилася ловити рибу в річці Ірпінь… Але вперше я потрапила у справжній дивовижний ліс і Лариса Письменна показувала мені ці гриби, це було фантастично і чудово тому, що вона кожного гриба називала по імені і це була така ціла наука: і полювання за тими грибами – як їх знаходити під листочками, і як називається кожна квітка, яку ми зустрічали.  Я до того була дитиною, яка виросла на асфальті, як то кажуть, крім того, що я роздивлялася отих кузок маленьких, що повзають по землі десь на грядочках, які у нас були під дитячим садочком, де нам показували як цибульку садовити і показували як вона росте, роздивлятися тих черв‘яків дощових, хробачків, які виповзають – звичайно дитині дуже цікаво, бо ти дуже близько до землі, ти дуже маленький і ти можеш роздивитися все дуже-дуже гарно. Я пам‘ятаю, як було цікаво роздивлятися коників-стрибунців. Є такі коники, маленькі зовсім зелені, вони мені були не цікаві. А бувають такі сіро-коричневі, такого попелястого кольору, і у них були крильця яскраво-голубі або яскраво-червоні (правда!). І це я вперше зустрілася з такими кониками-стрибунцями ось там в тому лісі і під лісом. А бувають жабки у яких дуже яскраве оранжеве пузце в чорні плямочки – ну це було дивовижно! Потім я побачила, як Лариса Письменна сідала за стіл і починала писати казки. І вона свої перші казки дуже часто читала мені – ті, що нові писала. І мені було дуже якось і дивно, і цікаво, і страшенно-страшенно приємно. Вона мене називала своїм першим читачем. От такий прекрасний, чудовий спогад. Хоча, мені здається, що дитинство — це складний час в житті кожної людини. Багато кажуть, що це найщасливіший час, але, думаю, що дитині важко себе уявити як людину, яка все сприймає уже по-своєму, яка дуже багато розуміє. Дорослі її вчать – і треба вчитися того, що розповідають дорослі, але ж усі маленькі люди мають свій погляд і свої відчуття, і, можливо, ці відчуття бувають точніші і, навіть, кращі за дорослих.

Я  почала фантазувати дуже-дуже рано, напевно, це було у тих довгих-довгих тихих годинах, коли тебе змушують спати у дитячому садочку, а ти вже зовсім не хочеш удень спати, і тоді починаєш пошепки розповідати своїм сусідам по ліжках якісь фантастичні історії. І, напевно, всі наші слухачі знають, як такі люди цінуються в дитячих садочках і в літніх дитячих таборах. Я фантазувала, ці історії приходили самі собою в голову – я не знаю звідки вони бралися, але я могла розповідати цілі серіали. Ну, ви знаєте, як розповідають страшні історії, лякачки так звані, вони, хай не дивуються наші малі слухачі, вони передаються з покоління в покоління, діти їх розповідають і часом вірять й лякають себе. Але я найбільше любила не страшні, а веселі історії, я їх сама вигадувала, у мене були свої герої, це було дуже приємно і найголовніше, що я відчувала – що слухачі хочуть слухати далі й далі. І мені доводилося складати все нові й нові “серії” і, можливо, так я почала складати свої історії. Але я хочу сказати, що напевно, найголовніше у професії письменника – це те, що роблячи приємно людям і зацікавлюючи людей, ти отримуєш при цьому величезну насолоду, бо часом не знаєш, як поводитимуться  твої герої далі. Часом для тебе самого буває несподіванкою, що вони зроблять щось таке несусвітенне, щось таке цікаве, зовсім заборонене іноді і історія повернеться зовсім в інший бік. Так що це дуже цікава професія майже така ж, як у якогось слідопита чи у дослідника підземних печер, чи у космонавта. Письменник – це професія, яка завжди для тебе залишає якийсь сюрприз. Так, як ви чекаєте, що Святий Миколай принесе подарунок, ось такі подарунки бувають і для письменника, коли раптом звідкись вистрибує новий герой твого оповідання чи казки, чи повісті. Я вам раджу усім спробувати ось собі написати, щось скласти своє і, коли це – тільки твоя історія, коли це – тільки твої герої, вони оживають і весь світ сповнюється якихось чарів і фантазії.

ПС. Інтерв»ю було записане для передачі про книгу “Суперагент Нуль-Нуль-Нуль. Таємниця Золотого Кенгуру”. Вона побачила світ 2003 року у видавництві «Теза».

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*