Казки Світлани Прудник

Уявіть собі казку про місто Закутаньки і місто Кашлюк, казку про місто, де будинки стрибали, щоб побачити Сонце… Або казку про те, як будильник у Діда Мороза застудився і Дід спізнився на Новий рік аж на півроку!

Ці неймовірні і добрі казки написала Світлана Прудник. Вона багато років працює у журналі «Барвінок» і знає — для кого вона записує казки.

Записує, бо усі вони — справжнісінька правда! Чому? Бо казки приходять до пані Світлани у гості і розповідають кожна свою неймовірну історію!

 Ось ця нова книжка, тут можна знайти такі казки:

Стрибаюче місто

Закутаньки

Дві миші у кота на спині

Літня казка про Діда Мороза

Сонячні стрибунці

Як Перший Сніг у гості ходив

Хмаруська

Окуляри, які любили танцювати

Місяць і зорі

Як хом»ячок Сандалик у трамваї катався…

 

 А це — теж нова книжка казок. Перша про Ведмедика, який усіх кривдив, називається (як і книжка) «Якби ти добрим був».

А ще є казочка про Зайчика, який якось забрів на Вовчу стежку,  про їжаків, які налякали мисливців, про непосидючого Павучка, який випадково прокинувся серед зими, про найкрасивішого метелика в лісі та про те, як Кротик дощ виглядав.

А ще є казка про Перші квіти, про Вухатого капелюха, про Малиновий чай і про Бурульчину пісню. Читайте!   

 Ну, а це книга не нова, але мені страшенно вона подобається. Називається вона «Одиннадцять казок про дванадцять місяців». Розпочинається вона такою передмовою:

«По небесному шляху торохтить віз, запряжений золотими волами. Править ним Сонце:

— Цоб, цабе золотії волики!

Це вдень, а вночі його змінює Місяць. Їдуть на тому возі 12 братів-місяців. І не просто так їдуть, а в гості. По черзі спускаються із воза на землю, прихопивши із собою гостинці. […]- Цоб цабе, золотії волики! — не спиняється віз ні на хвилину. На ньому 11 братів чекають своєї черги в гості йти. А ще складають казки про свого брата, котрий гостює на землі.«

 Як вже зрозуміло, казки про місяці року. Ось як вони називаються:

Січень-тріскун, Бокогрій, Заграйярочки, Лелечник, Скільки трав у Травня, Мальовані місяці, Липець, Прибериха-припасиха, Вереско, Листонепад, Стужайло і море.

Кожна з них розповідає про певний місяць, а про якого немає розповіді дізнаєтеся самі. А тепер — найцікавіше.

Інтерв»ю пані Світлани Прудник: Змалку я зналася з багатьма книжками. Кажу: зналася, бо почала гортати товсті татові книжки тоді, коли ще не могла читати, а просто брала їх і роздивлялася. Найяскравіший спогад з дитинства – це дитяча книжка Грицька Бойка. Уявіть собі сонячний день, ми – троє сестричок, чекаємо  з роботи тата, він приходить і приносить нам тонесеньку книжечку. Але в тій книжечці було дуже багато веселих віршів і яскравих малюнків. Ми ті віршики читали влітку, потім читали взимку, потім знов улітку… А коли книжечка стала трошки не такою гарною і зрештою десь загубилася, ті віршики і ту книжечку ми просто напам‘ять уже читали. Ті вірші я пам‘ятаю ще й досі.

Кіт-рибалка у човні

Мріяв на світанні:

— От, якби зловить мені

Карася в сметані!

 Або:

Надобраніч! – каже сич.

Бо в сичів  же день – це ніч.

Ця маленька книжечка через багато років подарувала мені зустріч з однією цікавою людиною. Коли я вже почала працювати у дитячому журналі „Барвінок”, то познайомилася із Богданою Бойко – це онучка Грицька Бойка. Богдана Бойко теж пише гарні і добрі веселі вірші, які ми спочатку друкуємо у „Барвінку”, а вже потім вони виходять окремою книжечкою…

Чи пам‘ятаю я першу свою казку?

Ні, не пам‘ятаю. Тобто – я пам‘таю усі свої казки, але котра із них перша – я навмисне забула. Чому – тому, що казки не люблять, коли їх лічать. Зі мною стався такий випадок: я спобувала порахувати усі свої казки, взяла аркуш паперу і написала їх усі гарненько, по-порядку. І раптом задзвонив телефон – як у тому вірші. Я взала слухавку і такий дуже сумний голос сказав мені:

   Казки не люблять лічитися.

Коли я повернулася за стіл, то побачила, що аркуша із поліченими казками немає. Може його сховала 10 казка чи 45 – я не знаю, але я зрозуміла, що казки не люблять, коли їх лічать.

А найстрашніше було те, що потім цілий місяць жодна казка не приходила ло мене у гості. Це було найстрашніше!

Казки, ви знаєте, десь там живуть, де – ніхто не знає, але мабуть, це правильно, бо якби ми знали, де живуть казки, то усі б захотіли туди у гості. А казки гамору не люблять.

Але часом вони приходять у гості і дивляться, якщо у тебе на душі чисто, ти не зла, не сердита, нікого не скривдила цього дня, то їм тоді ти можеш сподобатися і казка залишається з тобою назавжди. Тобі тоді залишається лише встигнути швиденько знайти чистий аркуш паперу, чи якийсь закапелочок у комп‘ютері, де вона могла б поселитися і жити вже з тобою.

Нещодавно я дивилася мультик, мабуть ви всі його бачили – „Льодовиковий період-2”, і подумала: а чому немає Котигорошко-2,  Рукавички-2, де живе тепер Язиката Хвеська, чи є у неї онучка, що сталося з Паном Коцьким? І наступного дня вже до мене прийшла казка „Багатоповерхова рукавичка”, а ще за кілька дні у двері постукала казка „Бублики для Пана Коцького”, а за нею прийшла казка „Котигрошко, Котиквасолька, Котибіб і сімейка зміїв”. Так з‘явилися у мене нові українські казки, які згодом, можливо, теж оселяться у красивому помешканні, яке називається „книжка”. Казки спочатку живуть на папері, або в комп‘ютері, але кожна казка мріє про те, що б мати свій красивий дім – книжку і всім вам читачики-слухачики бажаю, щоб до вас у гості частіше приходили казки і нові книжки!»

От тепер ви знайомі з пані Світланою Прудник і раджу — щойно знайдете книгу з її прізвищем — беріть читати не вагаючись!

Казки Світлани Прудник: 2 комментария

  1. Наскільки корисні такі сайти, завдяки яким можна реально ознайомитися з творчістю того чи іншого автора, а то в книжному магазині не завжди можна дати адекватну оцінку книзі. Дякую.

  2. Буд ласка, Олеже! Заходьте ще, на черзі нові розповіді про цікаві книги для дітей…

Комментарии запрещены.