Як дружити з Дракончиком: 5 комментариев

  1. Ой, дякую-дякую-дякую!!

    Це і моя чи не найулюбленіша книжка в дитинстві була =)

    Свого часу перекочувала до молодшеньких братів-сестричок, там і загубилася. А тепер — маю можливість перечитати у вашому блозі :=)

    Я ще одну коміксову книжку пам’ятаю, але російською. Називалася вона Каштанчик. Мені її подарували, коли в чотири роки потрапила до лікарні. От там в лікарні була зачитана до дір. Ой, скільки в мене спогадів завдяки Дракончику познаходилося 🙂 В тій самій лікарні навчилася грати у хрестики-нолики і завше вигравати. То в мене були такі розваги.. Каштанчик, Дракончик та хрестики-нолики.

  2. Будь ласка!!! Рада і у Вас теж бачити рідну душу! :0)

    Я ніяк не могла з цією книжкою розстатися хоч були і сестри, і племінниці…Потім «Дракончик» дістався у спадок сину, і, напевно, її отримає хтось із внуків:0))

    Ех, напишу ще раз:-)) Я страшенно любила комікси про Піфа та про якогось детектива, які періодично друкувалися у «Науці й житті» і пригоди Перченяти, які з»явлися у Перці. Тому перша книга коміксів (ціла книга!) була просто неймовірним щастям. І дуже приємно, що змогла подарувати і Вам гарний настрій!

  3. Ой, Абетко, дякую!!!

    Усміхнені коти Анатолія Василенка — це просто явище в нашій культурі! І ні з чим не сплутаєш ці малюнки, подивишся — точно Василенко, точно «Перець» з дитинства!!!

    І такі добрі ці комікси!

  4. Дякую, Melle. Показала доці Ваш комікс, прочитали, подивились. Сподобалось. Каже мені: «А покажи ще про Дракончика».
    А «Пригоди кота Чорнолапенка» колись у брата двоюрідного читала саме таке видання, як гостювала у них. Як це давно було, і які спогади: вони жили біля лісу, і ми ходили гратися у ліс, а скільки там ожини!

Комментарии запрещены.