Улюблений вірш про кролика

Цей вірш мій син розповідав на новорічному святі якогось нового року і викликав шалені аплодисменти:-)

Виконавець був неперевершений у своєму костюмі та з беззубим ротом.

Але вірш теж — один із шедевральних.

Я б його занесла в читанки — діткам так потрібні позитивні емоції!

І поки зима ще номінально не скінчилася — ділюся віршем, може у когось він викличе усмішку…

Вірш написав Юрій Бедрик.

 Ось такий вигляд він мав на сторінках журналу «Соняшник», у лютому 2003 року:

«Пригоди Карика і Валі»Ян Ларрі

Чи любите ви комах? Кожен, напевно спостерігав хоч раз у житті, як діловито перебирає лапками муха, що намагається знайти якусь поживу. Або — як маленька мурашка тягне у мурашник ношу, що може бути більшою у кілька разів від цієї працелюбної комашки. Або – як бджілка збирає пилок із квіток, а потім поспішає віднести майбутній мед до вулика, або – як граційно пурхає барвистий метелик. Усі це бачили, а як не бачили ще, то, принаймні, можете уявити.

Але чи любите ви комах – напевно сказати не можете. А от автор однієї книги, безперечно, дуже їх любив. Адже тільки людина, яка любить, вивчає і знає надзвичайно багато, може так захоплююче написати про світ комах.

Сьогодні я хочу розповісти про Яна Ларрі, відомого російського письменника. Про його батьків майже нічого не відомо. У довідниках записано, що батько письменника – Леопольд Ларрі був родом з Риги, а коли народився син Ян, сім‘я жила у Підмосков‘ї. Це сталося 15 лютого 1900 року. Про маму Яна Ларрі жодних відомостей немає. Майбутній письменник став сиротою у десять років і довгий час жив на вулиці, бо не мав родичів, які б прихистили й виховали його. Трохи згодом йому пощастило знайти роботу – він працював учнем у годинникаря. Якось його помітив учитель гімназії на прізвище Доброхотов, який був здивований гострому розуму хлопця. Вчитель запросив його пожити у його сім‘ї. Завдяки Доброхотову, Ян Ларрі здав екстерном екзамени за курс гімназії і через кілька років вступив до університету. Зробити це одразу завадила Перша світова війна, у якій юнак брав участь.

Вищу освіту Ян Ларрі отримав на біологічному факультеті Харківського університету. Саме у Харкові він почав свою творчу діяльність. Ян Ларрі влаштувався працювати журналістом у газету „Молодий ленінець”. У 1926 році вийшла перша книга письменника „Украдена країна”. Цікаво, що була вона написана українською мовою.

Трохи згодом письменник переїхав у Петербург, який тоді мав назву Ленінград. Він працює у журналі й газеті, а увечері – пише наступну книгу. Одна за одною виходять друком його книги „П‘ять років”, „Вікно у майбуття”, „Як це було”, та інші

Та сталося так, що книга „Країна щасливих” не сподобалася видавцям і Яна Ларрі перестали друкувати. Тому він покинув літературну працю й влаштувався в науково-дослідний інститут. Керівником у Яна Ларрі був академік, географ та біолог Лев Берг. Саме йому відомий поет Самуїл Маршак запропонував написати книгу для дітей, яка розповідала б про ентомологію – науку, що вивчає комах. Академік, звичайно ж згадав про свого підлеглого і написати таку фантастичну повість доручили Ларрі. Він з захопленням поставився до цієї ідеї. Повість вдалася захоплючою, пізнавальною, з карколомним сюжетом і гарною мовою. (Якщо чесно, то якби не підтримка й захист Маршака — ми не могли б читати цю книгу такою, як вона є зараз. Комуністичні сіячі «розумного доброго вічного» критикували книгу з неймовірним запалом: «Неправильно принижать человека до маленького насекомого. Так вольно или невольно мы показываем человека не как властелина природы, а как беспомощное существо… Говоря с маленькими школьниками о природе, мы должны внушать им мысль о возможном воздействии на природу в нужном нам направлении» Ларрі відмовився переробляти книгу як того від нього хотіли, Маршаку вдалося відстояти його думку та твір.)

А ще хочу написати про те, що Ян Ларрі 15 років був у ГУЛАЗі. За що? 1940 року він писав анонімні листи Сталіну, свято вірячи, що той не знає про те, що діється в країні. Листи були у формі діалогів марсіанина і радянських громадян, описувалися ймовірні події 117 року панування комуністичної партії в Радянському Союзі.

Ларрі вдалося відіслати 7 глав — сім розповідей про буття зубожілого народу. 15 квітня 1941 його арештували. Повернувся 1956 і поновив літературну працю. Не стало видатного письменника та громадянина 18 березня 1977 року.

Та повернімося до сьогоднішньої книги.

Понад сімдесят років тому, у російському журналі для дітей „Костьор” вийшла друком повість Яна Ларрі „Незвичайні пригоди Карика та Валі”. Того ж 1937 року вона побачила світ окремою книгою і відтоді перевидавалася кілька разів, бо користується незмінною любов‘ю читачів.

Про що вона? Про те, як професор Іван Гермогенович Єнотов винайшов рідину, яка може зменшувати живих істот у кілька тисяч разів. Але забув зачинити двері кабінету, тому сусідські діти Карик і Валя скуштували цей казковий розчин. Професор був змушений зменшитися сам і вирушити на пошуки дітей, які загубилися серед густої трави біля ставка…

У 1987 році за цією книгою було знято фільм, який напевно усі бачили. Але книжка — набагато цікавіша, гарантую. Українською (не впевнена, що вперше) вона побачила світ у видавництві «Махаон-Україна» 2007 року.

Вчимося малювати

Сьогодні розпочну нову рубрику про книги, які не є художніми, але страшенно мені подобаються

Бачила досить багато різних книжок, які розповідають про те, як малювати, про різні техніки та про видатних художників (для дітей). Але — російською мовою.

Нарешті знайшла рідною.

 

Ця книга побачила світ 2007 року у видавництві «Країна Мрій». Книга перекладена з англійської і має  96 яскравих великих сторінок з рекомендаціями — як краще намалювати обличчя, тваринку, дерево чи як додати тінь до цього різноманіття. Розділів 46, серед них можна знайти й такі: «Лобаті бегемотики», «Панда, намальована чорнилом», «Малюємо мультяшних героїв», «Крейдяні полярні медведі» та інші.

Ось фото однієї сторінки (щоб ви зрозуміли, що усе не так страшно, а досить просто)

Книга перевірена нещодавно в лікарні — трирічна дівчинка після операції із задоволенням відволікалася від своїх проблем, малюючи «мікробів» із неймовірноми кольорами тулубів та незліченною кількістю ніг та рук. В оригіналі пропонувалося намалювати іншопланетян 🙂

Тобто — якщо ви з дитиною вирушаєте у подорож або навіть у чергу до лікаря — варто узяти цю книгу, зошит і ручку — сумувати й нудитися ви точно не будете!

Для тих, у кого маленькі діти

Про творчість Івана Андрусяка я ще не розповідала, але якось обов»язково виправлюсь.

Його тексти дуже цікаві не тільки малечі, але й батькам, бо маєть у собі алюзії та тонкі натяки. Крім того — пан Іван має трьох діток, які є не лише першими слухачами, а першими критиками його казок. Тому книги й користуються популярністю.

Якщо ви маєте час і можливість — завітайте з малечею на презентацію. Ось яке повідомлення я отримала в пошту:

» Книгарня «Є»
та видавництво “Грані-Т” запрошують Вас
на презентацію книг Івана Андрусяка
« Хто боїться Зайчиків» та «М’яке і пухнасте»,
що відбудеться 13 лютого.
Початок – о 12:00 год.

“Хто боїться Зайчиків?” – не просто собі казка і не звичайна собі повість, а передовсім – цікавуща гра для всієї сім’ї! Познайомившись із кумедною родиною Дибайлів, ви швидко виявите, що маєте з нею дуже багато спільного – бо ж, як відомо, всі щасливі родини схожі одна на одну.

А відтак, бавлячись «у Дибайлів» зі своїм маленям, ви неодмінно збагнете, що в цій грі – у цій книжці! – все дуже легко змінюється, причому так, як ви того забажаєте. Можливо, навіть змінюється саме життя – разом із вами…

Тож приходьте до нас побавитися в Дибайлів всім гуртом й послухати гарнюцьких віршиків із книги “М’яке і пухнасте”!
***
Адреса книгарні «Є»:
вул. Лисенка, 3, ст. м. «Золоті Ворота».

 

Сподіваюся, що вам і вашим діткам сподобається!

Пригоди Електроніка.Велтистов Євген

Важко знайти людину, яка не любить кіно.

Різняться лише смаки. Хтось любить фантастику, хтось – комедії, а ще хтось – тішить око документальним кіно.

У кожного є улюблений фільм, який можна дивитися багато разів. І напевно після перегляду нерідко виникає запитання: “А що могло б бути далі?”

Одним із таких улюблених фільмів на усі часи є “Пригоди Електроніка”

 Нещодавно я його знову передивилася – не без задоволення. Але мало хто знає, що не всі пригоди Електроніка екранізовані – багато чого не увійшло до фільму.

Взагалі книг чотири: “Пригоди Електроніка”, “До мене, Рессі!”, “Переможець неможливого” та “Нові пригоди Електроніка”.

Написав про суперробота Електроніка та його двійника – хлопчика Сергія Сироїжкіна російський письменник Євген Вельтистов.

Євген Вельтистов народився 21 липня 1934 року в Москві у сім‘ї військового инженера. У 1942 році пішов у школу, книг було дуже мало, а хлопчик дуже любив читати. Тому він мріяв стати “продавцем дитячих книг. Щоб прочитати їх усі!” Але згодом він передумав – вирішив вивчитися на журналіста. У 1956 році закінчив МДУ, працював у газетах, а потім редактором у журналі “Огонек”.

Перша повість цього письменника побачила світ 1960 року. Це була книга “Пригоди на дні моря”.

1962 року у сім‘ї Євгена Велтистова та його дружини Марти народився син Максим.

А за два роки побачила світ перша книга про Електроніка, друга – 1970. “Переможець неможливого” вийшла у 1975 і лише через 13 років – остання “Нові пригоди Електроніка”

Ще перу цього відомого письменника, журналіста, відомого діяча комуністичної партії (!) належать такі повісті: “Гум-Гам”, “Мільйон і один день канікул”, “Класні і позакласні пригоди незвичайних першокласників”. У співавторстві з дружиною Мартою Евген Велтистов написав кілька книг “Випромінювати світло”, “Тяпа, Борька і Ракета”

Прем”єра фільма “Пригоди Електроніка” відбулася у березні 1980 року (тридцять років тому!) у кінозалі санаторію в Одесі.

Українською видало ці чудові книги київське видавництво «Школа» у 2005 році

Найсмішніші книги в світі. Стельмах Ярослав

Ніколи і нічого не читала смішнішого за твори українського письменника, драматурга Ярослава Стельмаха. Особливо мені сподобався “Найкращий намет”.

І зараз, у часи життєвих бур, я перечитую цю повість і регочу до сліз. Розповідь про те, як двоє шибайголов поїхало у літній табір і там зустріли ще кількох «харАктерних» героїв. Добре, що Грані-Т перевидало цю повість у серії «Романтика пригод. 6 клас» (Ще в тій книзі можна знайти «Одиницю з обманом» В.Нестайка та «Записки кота Лапченка, написані ним самим» І. Багмута)

Варто написати кілька слів про письменника, який написав такий чудові твори.

Він народився 30 листопада у 1949 році у Києві, у сім‘ї письменника Михайла Стельмаха. Закінчив Київський педагогічний інститут іноземних мов, потім – Вищі літературні курси у Москві, багато років викладав у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

Першими творами письменника й драматурга були вірші. Трохи згодом він почав писати невеликі оповідання й п‘єси для постановок у театрі. Їх назбиралося у творчому доробку – 25 і 8 кіносценаріїв. Також Ярослав Стельмах був чудовим перекладачем і два десятки книг іноземних авторів ми маємо змогу читати українською саме завдяки його праці.

Ярослав Стельмах – автор багатьох творів для дітей. Це і п‘єси «Вікентій Прерозумний», «Привіт, синичко!», «Запитай колись у трав» і повісті: «Химера лісового озера, або Митькозавр із Юрківки», «Голодний, злий і дуже небезпечний, або Якось у чужому лісі» та багато-багато інших.

Фоліо видало «Митькозавра» (бачила на їхній сторінці). Це повість про літні канікули двох хлопців, яким неодмінно треба зібрати колекцію комах — таке завдання на літо. Вони поїхали у село до бабусі одного з друзів:

» Ми чесно дотримувались усіх обмежень, які наклали на нас батьки: не висовувались із вікна, бо може продути; не стояли в тамбурі — можна випасти; не виходили на зупинках — можна відстати; не виймали гроші з кишень — можуть украсти; не їли ковбаси чи, не дай, Боже, консервів — можна отруїтись. Якщо оголосити весь список заборон до кінця, то виникне запитання, що зрештою таки можна робити…

Спати ми поклалися на горішніх лавах.
— Лягай грошима до стіни, — шепнув мені Митько.
За інших обставин остання Митькова фраза прозвучала б навіть незрозуміло. Але тільки не зараз. Гроші в нас обох були в правих кишенях штанів. Мені довелося лягти долілиць.
Дорога, мандрівка, навіть зовсім недалека, викликає в нас відчуття якихось близьких, несподіваних і навіть таємничих подій.»

 

«Митькозавра із Юрківки» напевно читали усі-усі, вона теж є у ось цій книжці, яка стала бібліографічною рідкістю, хоч побачила світ 2000 року. 

Ще там є кілька оповідань, повість «Вікентій Прерозумний» про те, як сучасний школяр потрапив у часи Київської Русі і які йому там були непереливки.

Але заглавна повість — подобається усім дітям від 4 до 94 років. Розповідь починається з того, як мандрівник потрапив в Африку на повітряній кулі, потім на тій самій кулі лев Толябун потрапив у наш ліс і його врятувало зайченятко Люська.

«— Згадав своїх друзів, — відповів лев. — У мене їх дуже багато.
Сумують, майбуть, без мене. І Жирафеня, і Мавпочка, і опецьок той, Бегемотик,
смачненький такий …
— Хто смачненький? — насторожилася Люська.
— Хіба я сказав «смачненький»? Маленький! — поправився жовтий звір. — Усі маленькі звірята мене дуже люблять,
бо я їх найперший друг, товариш, брат і захисник.»
Завітайте до бібіліотеки, знайдіть щось із творів Ярослава Стельмаха — обіцяю, що сміятиметеся довго-довго!

Міо. Астрід Ліндгрен

Усім людям не вистачає пригод. Дехто для цього вирушає мандрувати світом, дехто любить дивитися телевізійні фільми про подорожі. Хтось мріє, а хтось втілює в життя.  Я  працюю і не можу часто подорожувати, тому для різноманітності життя читаю цікаві книги.

Серед них є такі, які подобаються читачам будь-якого віку – це найсправжнісінькі казкові пригоди. Казки шведської письменниці Астрід Ліндгрен мають захоплюючі сюжети і розповідають про дітей, які потрапляють у захоплюючі історії або зустрічаються з дивними, але обов‘язково добрими друзями. Всі ви, мабуть, бачили мультик про Малюка, який товаришував із Карлсоном.

Коли Астрід Еріксон була 15-річною дівчиною, вона поїхала з рідного дому працювати у невеличке містечко Віммерсбрю. Їй теж захотілося побачити світ. Та життя її було мало схоже на казку – молода жінка переїхала у місто Стокгольм і довго не могла знайти роботу. Вона ходила вулицями і сподівалася на диво, адже у кишені лежала лише одна крона, за яку можна купити один пиріжок.

І диво сталося. Вона отримала роботу у Королівському товаристві автомобілістів та безкоштовне житло. Також того дня вона зустріла своє велике кохання – його звали Стуре Ліндгрен. Незабаром вони одружилися й прожили довге щасливе життя. Хоч іноді пан Ліндгрен трохи любив побурчати на свою дружину. Астрід була тихою та доброю людиною, проте мала дивні звички. Вона любила разом з сином Ларсом та донькою Карін лазити по деревах або бігати наввипередки із собаками. То вона розмовляла зі старим конем, якого звали Калле, то вона розповідала дітям на ніч дивні історії.

Якось фру (так називають жінок у Швеції Ліндгрен послизнулася, впала й зламала ногу. Для непосидючої Астрід  це була страшна катастофа. Щоб якось згаяти час вона записала всі історії про Пеппі Довгупанчоху, про яку розповідала своїм дітям. Донька Карін була у захваті від рукопису. Вона переконала маму, що  його треба надіслати до одного із стокгольмських журналів.

Казку надрукували, це був початок успішної кар‘єри всесвітньовідомої казкарки Астрід Ліндгрен. Її книги перекладені багатьма мовами світу, її героїв знають і люблять мільйони людей у різних куточках нашої планети.

Сьогодні я хочу вас познайомити з казковою повістю, яка має назву “Міо, мій Міо”. Вона про пригоди. І, звичайно ж, ці пригоди неймовірні і казкові. Отже, вмощуйтеся зручненько і знайомтеся – це наш герой. Звуть його Буссе. Але насправді він не просто самотня дитина, а казковий принц. Він знайде свого батька, а потім уже у ролі принца Міо разом з другом Юм-Юмом вирушить у дорогу, щоб визволити Країну Далеку від злого лицаря Като. Про це ви дізнаєтеся із книги Астрід Ліндгрен “Міо, мій Міо”, якщо, звичайно, вирушите до бібліотеки й візьмете  її почитати.

У моєму житті була така книжка — там ще є повісті про Расмуса — хлопчика із сиротинця та про Братів Лев»яче Серце, які для мене були неймовірно сумними. Звісно, дітям потрібно співпереживати і відчуття катарсису… Вони класні, але я була сльозливим дівчиськом

Читайте самі і вирішуйте — варто читати чи ні.

А ще негадаю, що в одному з попередніх постів я розповіла про перекладача Астрід Ліндгрен українською мовою Ольгу СЕНЮК. Можна прочитати тут:

 http://childbooks.blox.ua/2010/01/Pro-Olgu-Senyuk.html