Міо. Астрід Ліндгрен

Усім людям не вистачає пригод. Дехто для цього вирушає мандрувати світом, дехто любить дивитися телевізійні фільми про подорожі. Хтось мріє, а хтось втілює в життя.  Я  працюю і не можу часто подорожувати, тому для різноманітності життя читаю цікаві книги.

Серед них є такі, які подобаються читачам будь-якого віку – це найсправжнісінькі казкові пригоди. Казки шведської письменниці Астрід Ліндгрен мають захоплюючі сюжети і розповідають про дітей, які потрапляють у захоплюючі історії або зустрічаються з дивними, але обов‘язково добрими друзями. Всі ви, мабуть, бачили мультик про Малюка, який товаришував із Карлсоном.

Коли Астрід Еріксон була 15-річною дівчиною, вона поїхала з рідного дому працювати у невеличке містечко Віммерсбрю. Їй теж захотілося побачити світ. Та життя її було мало схоже на казку – молода жінка переїхала у місто Стокгольм і довго не могла знайти роботу. Вона ходила вулицями і сподівалася на диво, адже у кишені лежала лише одна крона, за яку можна купити один пиріжок.

І диво сталося. Вона отримала роботу у Королівському товаристві автомобілістів та безкоштовне житло. Також того дня вона зустріла своє велике кохання – його звали Стуре Ліндгрен. Незабаром вони одружилися й прожили довге щасливе життя. Хоч іноді пан Ліндгрен трохи любив побурчати на свою дружину. Астрід була тихою та доброю людиною, проте мала дивні звички. Вона любила разом з сином Ларсом та донькою Карін лазити по деревах або бігати наввипередки із собаками. То вона розмовляла зі старим конем, якого звали Калле, то вона розповідала дітям на ніч дивні історії.

Якось фру (так називають жінок у Швеції Ліндгрен послизнулася, впала й зламала ногу. Для непосидючої Астрід  це була страшна катастофа. Щоб якось згаяти час вона записала всі історії про Пеппі Довгупанчоху, про яку розповідала своїм дітям. Донька Карін була у захваті від рукопису. Вона переконала маму, що  його треба надіслати до одного із стокгольмських журналів.

Казку надрукували, це був початок успішної кар‘єри всесвітньовідомої казкарки Астрід Ліндгрен. Її книги перекладені багатьма мовами світу, її героїв знають і люблять мільйони людей у різних куточках нашої планети.

Сьогодні я хочу вас познайомити з казковою повістю, яка має назву “Міо, мій Міо”. Вона про пригоди. І, звичайно ж, ці пригоди неймовірні і казкові. Отже, вмощуйтеся зручненько і знайомтеся – це наш герой. Звуть його Буссе. Але насправді він не просто самотня дитина, а казковий принц. Він знайде свого батька, а потім уже у ролі принца Міо разом з другом Юм-Юмом вирушить у дорогу, щоб визволити Країну Далеку від злого лицаря Като. Про це ви дізнаєтеся із книги Астрід Ліндгрен “Міо, мій Міо”, якщо, звичайно, вирушите до бібліотеки й візьмете  її почитати.

У моєму житті була така книжка — там ще є повісті про Расмуса — хлопчика із сиротинця та про Братів Лев»яче Серце, які для мене були неймовірно сумними. Звісно, дітям потрібно співпереживати і відчуття катарсису… Вони класні, але я була сльозливим дівчиськом

Читайте самі і вирішуйте — варто читати чи ні.

А ще негадаю, що в одному з попередніх постів я розповіла про перекладача Астрід Ліндгрен українською мовою Ольгу СЕНЮК. Можна прочитати тут:

 http://childbooks.blox.ua/2010/01/Pro-Olgu-Senyuk.html

 

Міо. Астрід Ліндгрен: 2 комментария

  1. Мені запам‘яталися Брати Лев‘яче Серце.

    Також щось пам‘ятаю про фільм радянсько-швецький Міо мій Міо, там іще, якщо склірозіс мене не підводить, був сам Крістофер Лі. Він грав лицаря Като злого як собака. Книжку на жаль не читав.

  2. filobus, дякую за коментар! Так, я теж пам»ятаю цей фільм, гарний і добрий, хоча іноді страшний-престрашний;0) А книгу — прочитайте, як трапиться нагода, переклад чудовий і в дитинство можна на деякий повернутися:0))

Комментарии запрещены.