Сергей Козлов ТЕПЛОГО ТИХОГО РАНКУ ПОСЕРЕД ЗИМИ 2 (переклад І. Андрусяка)

НЕ ДИВИСЯ НА МЕНЕ ТАК, ЇЖАЧКУ

 

— Я обов’язково, ти чуєш? Я обов’язково, — сказав Ведмедик. Їжачок кивнув.

— Я обов’язково прийду до тебе, що б не трапилося. Я буду біля тебе завжди.

Їжачок дивився на Ведмедик тихими очами й мовчав.

— Чого ти мовчиш?

— Я вірю, — сказав Їжачок.

Їжачок провалився у вовчу яму й просидів там тиждень. Його випадково знайшла Білка: вона пробігала мимо й почула слабкий Їжачків голос.

Ведмедик тиждень шукав Їжачка по лісу, збився з ніг, і коли до нього прибігла Білка, дістав Їжачка з ями й приніс додому.

Їжачок лежав, аж до носа вкритий ковдрою, і дивився на Ведмедика тихими очами.

— Не дивися на мене так, — сказав Ведмедик. — Не можу, коли на мене так дивляться.

Їжачок заплющив очі.

— Маєш тобі, тепер ти начебто вмер.

Їжачок розплющив очі.

— Посміхнися, — сказав Ведмедик.

Їжачок спробував, але не те щоб зумів.

— Зараз я тебе буду напувати бульйоном, — сказав Ведмедик. — Білка принесла свіжих грибків, я зварив бульйон.

Він налив бульйон у чашку й підняв Їжачкові голову.

— Ні, не так, — сказав Ведмедик. — Ти сідай.

— Не можу, — сказав Їжачок.

— Я тебе подушкою підіпру. Ось так.

— Мені важко, — сказав Їжачок.

— Терпи.

Ведмедик притулив Їжачка спиною до стіни й підклав подушку.

— Мені холодно, — сказав Їжачок.

— Зара-зара. — Ведмедик знайшов на горищі кожух і обгорнув ним Їжачка. — Як ти не замерз? Ночі ж які холодні! — приговорював Ведмедик.

— Я стрибав, — сказав Їжачок.

— Сім днів?

— Я вночі стрибав.

— Що ж ти їв?

— Нічого, — сказав Їжачок. — Ти мені даси бульйону?

— Ага, так! Пий, — сказав Ведмедик.

Їжачок зробив кілька ковтків і заплющив очі.

— Пий-пий!

— Утомився, — сказав Їжачок.

— Ні, пий! — І Ведмедик узявся напувати Їжачка з ложечки.

— Не можу більше.

— За мене!

Їжачок сьорбнув.

— За Білочку!

Їжачок випив.

— За Зайця! Він знаєш як допомагав!

— Зачекай, — сказав Їжачок. — Відпочину.

— Випий за Зайця, він старався.

Їжачок ковтнув.

— За Хом’ячка!

— А Хом’ячок що зробив?

— Нічого. Щодня прибігав і запитував.

— Нехай почекає. Сил нема, — сказав Їжачок.

— Іноді й зранку прибігав, — сказало Ведмедик. — З’їси ложечку.

Їжачок проковтнув.

— Тепер — за Пугача!

— А Пугач тут до чого?

— Як це до чого? Ні, за Пугача ти вип’єш три ложки.

— Та чому?

— Я ж на ньому три ночі літав. Тебе шукали.

— На Пугачі?

— Так!

— Брешеш, — сказав Їжачок.

— Щоб мені з місця не зійти!

— А як ти на нього видерся?

— Він знаєш який міцний? Сів на шию й полетів. Ти б бачив, як Заєць нас злякався.

— Як?

— Ось випий — скажу.

Їжачок випив поспіль три ложки й знову заплющив очі.

— Як? — запитав він.

— Що?

— Як Заєць вас злякався?

— А! Заєць? Уявляєш? Я лечу. А тут — він. Ану ще ложечку. Чуєш, як пахне? Ух!

Їжачок випив.

— Ось так. Сидить, вухами вертить. А тут ми.

— Із Пугачем?

— Ага. Він я-ак підскочить, я-ак побіжить! Пугач мало на дерево не налетів. Іще за Пугача.

— Ні. Уже геть не можу, — сказав Їжачок. — Краще я ляжу.

Ведмедик уклав Їжачка й укрив кожухом.

— То як, — запитав Ведмедик, — тепло?

— Угу, — сказав Їжачок. — А про Пугача придумав? Кажи.

— Та що ти? Ось видужаєш, разом політаємо.

— Політаємо, — ледь чутно промурмотав Їжачок, засинаючи.

 

 

ЯК ЇЖАЧОК ІЗ ВЕДМЕДИКОМ ПРИСНИЛИСЯ ЗАЙЦЕВІ

 

По першому снігу Заєць прибіг до Ведмедика.

— Ведмедику, ти найкращий з усіх, кого я знаю, — сказав Заєць.

— А Їжачок?

— Їжачок теж хороший, але ти — найкращий!

— Та що з тобою, Зайцю? Ти сядь, заспокойся. Чого ти стрибаєш?

— Я сьогодні прокинувся й зрозумів, — сказав Заєць, — що кращого від тебе немає на світі.

Увійшов Їжачок.

— Привіт, Ведмедику! — сказав він. — Привіт, Зайцю! Ви чого сидите в будинку — на вулиці сніг!

— Я зібрався йти до тебе, — сказав Ведмедик. — А тут прибіг він і каже, що я найкращий від усіх.

— Це правда, — сказав Їжачок. — А ти хіба не знав?

— Справді, він найкращий? — сказав Заєць.

— Іще б пак! — Їжачок посміхнувся Ведмедикові й сів за стіл. — Нумо чай пити!

Сіли пити чай.

— Ось послухайте, що мені сьогодні приснилося, — сказав Заєць. — Начебто я залишився сам-саміський у лісі. Начебто нікого-нікого немає — ні птахів, ні білок, ні зайців, — нікого. «Що ж я тепер буду робити?» — подумав я уві сні. Й пішов по лісу. А ліс — весь у снігу, і — нікого-нікого. Я туди, я сюди, три рази весь ліс оббігав, і ні душі, уявляєте?

— Страшно, — сказав Їжачок.

— Ага, — сказав Ведмедик.

— І навіть слідів нема, — сказав Заєць. — А на небі — вата.

— Як — вата? — запитав Їжачок.

— А так — ватяне, товсте небо. І глухо. Наче під ковдрою.

— Звідки ти знаєш, що глухо? — запитав Ведмедик.

— А я кричав. Крикну й прислухаюся… Глухо.

— Ого! — сказав Їжачок.

— І тут… І тут…

— Що?

— І тут… Уявляєте? Із-під старого пня, що на узліссі…

— За пагорбом?

— Ні, біля ріки. З-під старого пня, що на узліссі біля ріки, виліз…

— Ну ж бо! — сказав Ведмедик.

— Ти, — сказав Заєць. — Ведмедик!

— Що ж я там робив, під пнем?

— Ти краще запитай, що ти зробив, коли виліз?

— А що я зробив?

— Ти виліз і так тихенько сказав «Не горюй, Зайцю, всі ми — самі». Підійшов до мене, обійняв і буцнувся чолом об моє чоло… І так мені зробилося добре, що я — заплакав.

— А я? — запитав Ведмедик.

— І ти, — сказав Заєць. — Стоїмо й плачемо.

— А я? — запитав Їжачок.

— А тебе не було, — сказав Заєць. — Більше нікого не було. Уявляєш? — Заєць обернувся до Ведмедика. — Порожній ліс, ватяне небо, нема ні-ко-го, а ми стоїмо й плачемо.

— Так не буває, — сказав Їжачок. — Я обов’язково повинен був з’явитися.

— Та це ж у сні, — сказав Ведмедик.

— Однаково. Просто ви плакали й не помітили, як я вийшов із-за куща. Вийшов, стою, бачу — ви плачете; що ж, думаю, плачуть, отже, є причина, і не став заважати.

— Не було тебе, — сказав Заєць.

— Ні, був.

— Не було!

— А я кажу — був! — сказав Їжачок. — Просто я не хотів заважати вам плакати.

— Звичайно, був, — сказав Ведмедик. — Я його бачив краєм ока.

— А чого ж мені не сказав? — сказав Заєць.

— Та бачив, що ти геть носа повісив. Спершу, думаю, заспокою, а тоді вже й скажу. І взагалі – що казати? Їжачок, він же завжди зі мною.

— А по-моєму, ми все-таки самі були, — сказав Заєць.

— Тобі здалося, — сказав Їжачок.

— Привиділося, — сказало Ведмедик.

— А якщо так, то що у мене було?

— А в тебе що-небудь було?

— Ага.

— Мішечок, — сказав Їжачок.

— Із морквиною, — сказав Ведмедик.

— Правильно! — відповів Заєць. — Ви знаєте, хто ви для мене? Ви для мене най-най-кращі з усіх, хто лише є на землі!

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*