«За лиманом море грає» Анатолій Качан

За лиманом море грає,

Хвиля хвилю доганяє,

Наступає їй на п‘яти

І не може наздогнати.

З неба чайки білокрилі

З криком падають на хвилі,

І хапають мов пір‘їнку

На льоту із хвиль рибинку.

Ген у морі яхта біла

Ловить вітер у вітрила

А на кручі біля хати

Дві тополі височенні

Хочуть вітер упіймати

В паруси свої зелені.

А з полів на косогорі,

З володінь перепелиці,

Линуть-котяться до моря

Хвилі ярої пшениці.

Десь отам, на виднокрузі,

Коли дмуть вітри південні,

Зустрічаються як друзі

Хвилі сині і зелені.

Море грає, море грає,

Хвиля хвилю доганяє,

Наступає їй на п‘яти

І не може наздогнати…


Море. Врунгель.

 

Врунгель
Не знаю, як ви, а я завжди улітку мрію про море. Пам‘ятаю, коли була малою, будувала удома фортеці з вологого піску і уявляла, що калюжа поруч, то – море. Пісок був ніби морським, ніби трохи солоним від води, корінці рослинок – водоростями, а паперовий кораблик — яхтою…
Я так відчайдушно мріяла про море, що якось улітку мама зрештою повезла мене туди. Це була фантастична поїздка. Щоранку я годувала чайку, яка прилітала на пляж снідати, будувала фортеці вже із вологого солоного піску, годинами пересипала сухий пісок, шукаючи гарні мушлі, ловила хвильки, що весело накочувалися на берег і відчайдушно намагалася плавати серед великих хвиль.
А ще я страшенно заздрила людям, які жили тут, біля моря. Адже їм варто було лише трохи пройти, щоб побачити цю дивовижну істоту – море. У тому, що воно – живе, я анітрішечки не сумнівалася.
А захопилася я морем після того, як тричі підряд прочитала книгу  “Пригоди капітана Врунгеля”. Вона  назавжди стала однією з моїх улюблених книг. Написав її російський письменник Андрій Некрасов.
Врунгель: “Я плавав. Я, батечку, плавав. Дуже навіть плавав. Деякою мірою єдиний у світі похід навколо земної кулі на двомісній вітрильній яхті. Сто сорок тисяч миль. Безліч, безліч пригод… Є  що згадати, є й що розказати!… “
Часом  улітку я знов перечитую стареньку книжечку, яка називається “Пригоди капітана Врунгеля”. Андрій Некрасов, замолоду був матросом і плавав на різних суднах. Прочитайте обов‘язково, знаю, що і вам сподобається ця справді чудова та цікава книга.

Не знаю, як ви, а я завжди улітку мрію про море. Пам‘ятаю, коли була малою, будувала удома фортеці з вологого піску і уявляла, що калюжа поруч, то – море. Пісок був ніби морським, ніби трохи солоним від води, корінці рослинок – водоростями, а паперовий кораблик — яхтою…

Я так відчайдушно мріяла про море, що якось улітку мама зрештою повезла мене туди. Це була фантастична поїздка. Щоранку я годувала чайку, яка прилітала на пляж снідати, будувала фортеці вже із вологого солоного піску, годинами пересипала сухий пісок, шукаючи гарні мушлі, ловила хвильки, що весело накочувалися на берег і відчайдушно намагалася плавати серед великих хвиль.

А ще я страшенно заздрила людям, які жили тут, біля моря. Адже їм варто було лише трохи пройти, щоб побачити цю дивовижну істоту – море. У тому, що воно – живе, я анітрішечки не сумнівалася.

А захопилася я морем після того, як тричі підряд прочитала книгу  “Пригоди капітана Врунгеля”. Вона  назавжди стала однією з моїх улюблених книг. Написав її російський письменник Андрій Некрасов.

Врунгель: “Я плавав. Я, батечку, плавав. Дуже навіть плавав. Деякою мірою єдиний у світі похід навколо земної кулі на двомісній вітрильній яхті. Сто сорок тисяч миль. Безліч, безліч пригод… Є  що згадати, є й що розказати!… “

Часом  улітку я знов перечитую стареньку книжечку, яка називається “Пригоди капітана Врунгеля”. Андрій Некрасов, замолоду був матросом і плавав на різних суднах. Прочитайте обов‘язково, знаю, що і вам сподобається ця справді чудова та цікава книга.




 

Серце, сміливість, розум і додому

Скажіть, а ви чогось боїтеся? Коли я була маленькою, то надзвичайно боялася грози. Адже під час неї гучно гуркотить грім і блискавка спалахами ділить небо навпіл…

Але мені допомагала пережити грозу  одна чудова книга. У ній розповідається про дівчинку Дороті, яку разом із хатинкою страшний ураган переніс у казкову країну. Але дівчинка не розгубилася, знайшла друзів, врятувала чудовий край від двох страшних відьом і змогла повернутися додому. Після таких героїчних подвигів Дороті хіба могла я комусь сказати, що боюся грому й блискавки? Та нізащо! Але, чесно кажучи, я й тепер боюся грози…

Так от, цю чудову книжку “Чарівник країни Оз” написав Лаймен Френк Баум. Він народився понад 150 років тому в американському штаті Нью-Йорк у сім‘ї багатого фермера. Батько привчав свого сина до праці, сподіваючись, що Френк зможе згодом замінити його. Та не так сталося, як гадалося. Хлопець ріс мрійником і саме тому обрав ремесло не фермера, а актора. Він багато подорожував разом із театральною трупою, виступав на сцені і писав театральні п‘єси. Якось він познайомився із гарненькою дівчиною, у яку закохався до нестями. Її звали Мод Кейдж. Лаймен Френк запропонував їй руку і серце, вона погодилася, стала місіс Баум і народила двох гарненьких синочків.

Щоб прогодувати сім‘ю містер Баум змушений був залишити театр. Він спробував відкрити магазин у Південній Дакоті, але розорився. Сім‘я Баумів подалася до Чикаго – шукати щастя. І знайшла. Лаймен Френк Баум почав видавати невелику, але успішну газету. Жили Бауми небагато, та дружно.

Майже щовечора до їх помешкання збігалися усі сусідські діти. Вони приходили послухати чудові історії, що їх розповідає пан Баум своїм синам а також всім охочим слухати.

В один із дощових травневих вечорів, коли надворі гриміло й блискало Лаймен Френк Баум почав свою розповідь про дівчинку Дороті, яка ”…жила в самому серці неозорих канзаських прерій, на фермі в дядечка Генрі та його дружини тітоньки Ем…. Довкола ферми – скільки здіймеш оком – слалася одноманітна сіра прерія, і не було там жодної людської оселі, жодного деревця. Під палючим сонцем розорана земля запікалась, бралася  змереженою тонкими тріщинами сірою кіркою. Влітку трава втрачала свої зелені барви – сонце висушувало тонке стебло, знебарвлювало його так само, як і все навкруги. Колись хатина радувала зір свіжою фарбою, але на сонці фарба облупилася, її змили дощі, й сірі стіни немовби злилися з безрадісним краєвидом….”

На випадок руйнівних ураганів, що час від часу прокочувалися преріями або степами Канзасу дядечко Генрі вирив вузьку яму під підлогою, яку називали сховом. Одного разу Дороті не встигла сховатися разом із тіткою та дядьком, а ураган був надзвичайно потужним. Він  зірвав будиночок разом з дівчинкою та її песиком Тото і поніс у дуже далеку казкову країну, яка називається Оз.

Казка сподобалася всім, тому автор вирішив її записати і віднести у видавництво.

Книга під назвою „Чарівник країни Оз” вийшла у 1900-му році. Вона швидко стала популярною, і видавець запропонував написати пану Бауму продовження. За 19 років Лаймен Френк Баум написав чотирнадцять казок про чарівну країну Оз.

Книги про країну Оз настільки полюбилися читачам, що після смерті Лаймена Френка Баума видавництво вирішило продовжити серіал казок про країну Оз. Воно запропонувало двадцятирічній журналістці Рут Пламлі Томпсон продовжити казкові оповіді. Молода дівчина упоралася із завданням на „відмінно”. Взагалі казок про країну Оз надзвичайно багато, бо чимало письменників продовжували справу, яку почав пан Баум – розповідали про чудову, дивовижну, казкову, далеку країну Оз у самому серці якої є Смарагдове місто, прикрашене коштовним камінням, де живуть найщасливіші люди.

Може вам і ця книга не допоможе не боятися грози чи висоти, але прочитати її варто хоча б тому, що вона дуже добре закінчується. Як? Прочитайте самі!


ПС.Вид-во «Школа», 2003

Або

http://www.starlev.com.ua/www/index.php/books_details/items/18.html

Найкращі в світі тролі!

Знаю я одну дівчинку, яка любить писати казки. Але вона майже не має часу для улюбленого заняття – після уроків  змушена доглядати маленького братика. У неї майже не залишається часу для того, щоб погратися із друзями чи почитати цікаву книжку.

От тому я й хочу розповісти про надзвичайно цікаві твори однієї фінської письменниці. Вона придумала казкову країну, граючись із своїми молодшими братиками.

Історія почалася так. 9 серпня 1914 року у сім‘ї відомого фінського скульптора Віктора Янсена та його дружини – художниці Сігне  Гаммарстен-Янсен  народилася донька, яку назвали Туве Маріка Янсен.

Батьки у дівчинки були чудові. Татко у своїй майстерні дозволяв їй покопирсатися у глині. У маминій майстерні можна було малювати, а це дівчинка просто обожнювала.

Коли Туве виповнилося 6 років, у родині з‘явився братик Пер.

Погодьтеся, набридає вовтузитися із тими, хто погано  говорить і часто плаче. Але Туве було цікаво гратися із Пером. Вона вигадала казкове місце на нашій планеті, де був будиночок і гойдалка на дереві, гамак і річка, місточок і печера, море й темний-темний ліс. А ще там були небезпечні пригоди, які завжди добре закінчувалися. Туве та Пер гралися у таку країну і такі пригоди.

Коли Туве було 12, а Перові 6 на світ з‘явився ще один братик – Ларс.

Дівчинка на той час уже навчалася у художній школі – батьки помітили її хист до малювання. Якось Туве жартома намалювала на Ларса карикатуру — кумедного бегемотика і підписала “Троль”. 

Так народився головний герой дев‘яти чудових, захоплюючих книг про Долину, мумі-тролів та їхніх друзів.

Щоб розважити братів, Туве історії не тільки розповідала, а й малювала до них ілюстрації, а самі історії записувала.

Час познайомитися із їх головними героями:

Мумі-троль – найдобріший у світі троль.

Хропся носить на лівій ніжці золотий браслет.

Чмих – маленьке звірятко, яке страшенно любить коштовності і поскиглити. А ще йому важко бути щедрим.

Нюхмумрик гарно грає на губній гармошці і не любить нових речей.

А ще є Мумі-мама – найкраща у світі мама, яка знає, що потрібно її синочкові.

І Мумі-тато, який сам збудував у Долині чудову хатинку для своєї сім‘ї та друзів.

“Комета прилітає” — перша книга письменниці Туве Янсон про Мумі-Долину та її мешканців. Вона була надрукована понад 60 років тому.  А у 1966 році, коли друком вийшли усі 9 книг про мумі-тролів і їх було перекладено понад тридцятьма мовами, Туве Янсон отримала медаль Ганса-Кристіана Андерсена. Це найвища нагорода для дитячих письменників.

А всім дітям, хто має менших братиків чи сестричок раджу: грайтеся з ними, вчіть їх малювати, фантазувати і побачите, що доглядати менших – це так цікаво.

У наші біліотечці такі книги («Видавництво Старого Лева»), це 2005 рік, зараз вже є й інші видання.


Аліса Кіра Буличова

Нарешті настала весна. Гарно цвітуть дерева і повітря наповнюється надзвичайними ароматами. А щоб сади цвіли – потрібно садити дерева.

От кілька років тому в одному із парків міста Москви зібралися десятки людей різного віку. Вони посадили дерево для дівчинки, яка має народитися через шістдесят років – для Аліси Селезньової. Ви теж напевно чули про цю дівчинку з майбутнього.

Про неї написав повісті Кір Буличов. Це псевдонім – вигадане ім‘я вченого Ігоря Можейка, який жив собі у російському місті Москва. Нічим на перший погляд він не відрізнявся від сотень інших вчених – носив борідку, писав наукові та науково-популярні книги, багато подорожував – а який вчений не подорожує? Був у Арктиці, був у Південно-Східній Азії, про історію якої написав багато відомих наукових праць.

Біографія його теж звичайна. Народився 18 жовтня 1934 року у Москві. Вчився добре, вступив до Інституту іноземних мов, який закінчив у 1957 році. Аспірантура, захист докторської.

Але 1982 року його колеги та знайомі були дуже здивовані нагородою, яку отримав Ігор Можейко. Йому дали найвищу нагороду того часу – Державну премію. Але не за його наукові праці, а за сценарії до мультфільму “Таємниця третьої планети” та фільму “Через терни до зірок”. Всі думали, що їх написав відомий письменник Кір Буличов, а виявилося, що це – лише псевдонім відомого вченого Можейка. І найголовніше – перше оповідання Кіра Буличова було надруковане у 1965 році, а хто письменник — виявилося через 17 років!

Найпопулярніші твори Кіра Буличова – серія книг про Алісу, дівчинку з Землі. Напевно, що ви з нею вже знайомі з фільмів та мультфільмів. А я вам раджу ще й прочитати про Алісу – адже повістей про неї набагато більше, ніж ви думаєте. І всі вони захоплюючі. Адже там, у майбутньому, дуже цікаво живеться. Особливо якщо ти непосидюча та допитлива людина.  Така, як Аліса Селезньова, якій доводиться то рятувати планету від космічної чуми, то боротися проти космічних піратів, то подорожувати машиною часу…

Буличов К. «Подорож Аліси», К., «Школа», 2005.

Буличов К. «Підземний човен», К., «Школа», 2006.