Улюблений письменник Рутківський В.

У моєму дитинстві було чимало улюблених книжок. Про деякі з них я вже написала, а ще про якісь — ще ні. От нарешті дійшли руки відсканувати і підібрати матеріали, щоб розповісти про Володимира Рутківського — одеського письменника, який мені маленькій сподобався тим, що розповів про Бабу Ягу як про людину — Ядвігу Олізарівну. От така була у мене книга:

Як кого цікавить зміст, або заїла ностальгія, бо мав у своєму дитинстві таку книгу, прошу на Укрцентр, там є обидві повісті: і про Бухтика, і про Ядвігу Олізарівну.

Коли я виросла й стала поважною тіткою, то доля підкинула мені подарунок — знайомство з письменником. Я навіть записала інтерв»ю про його дитинство і про творчий шлях. Ось воно:


Рутківський: «До віршування я був прилучений років у 4, це було наприкінці літа 41 року. Якраз жили ми тоді в Глиняному Лубенського р-ну на Полтавщині. Підступали німці, перед цим батько – директор школи, зібрав старшокласників і вивіз на “Пункти молодого бійця ” – чи як воно там називалося. А коли німці підходили, ми з матір‘ю (мені було 4 роки, братові – 4 місяці) почали втікати. Нас десь спіймали по дорозі, назад погнали. Коли приїхали – все розграбоване, нічого не було. Замки залишились, але все з середини було взяте. У мене багато іграшок було, все-таки син директора школи, вчительки; мені сказали, що мої іграшки забрав небіж поліцейського. Ну, я зібрав таких, як я зірвиголів 4-5 років і пішли ми відвойовувати ці мої іграшки. Знайшли цього хлопця, потовкли писком у землю, сказали, щоб він не крав, забрали іграшки. І в цей час він кричить: “Дядьку, вони мене вбивають!” Дивимося – через греблю йде якась людина з рушницею. Ми не встигли збагнути, як він знімає рушницю і по нас начинає стріляти. Хлопці втекли, там була така вулиця довга, в дерезу вони щезли, а я біжу один по вулиці і відчуваю, що ось-ось він мене наздожене і багнета всадить.

Ну я не встиг збагнути, як заговорив віршами: “Ой, рятуйте добрі люди! Ой, пропаща я ж людина!”

Потім я втік, десь мене шукали тиждень – я боявся, що мене знайдуть і віддадуть поліцейському… Отак я прилучився до віршів. Це був перший спогад, який я пам‘ятаю.

І всі мої вірші написані – це моє дитинство.

За допомогою Бориса Ілліча Олійника я поїхав навчатися на Вищі літературні курси в Москву. Виявилося там дуже багато українців. І одна сім‘я, мати Ірина Ракша – письменниця, Юра Ракша – художник відомий. Це мої друзі були. У них була чудова дівчинка  Ганнуся – Аннушка. Якось так трапилося, що їм треба було поїхати у відрядження, а вона залишалась одна. Ну, я кажу – я можу допомогти, щоб ви відрядження не втрачали. Я візьму її з собою на Сулу, це Черкаська область,  ми проведемо канікули разом і потім відішлю, коли ви приїдете з відрядження.

У нас була маса пригод усіляких. Я, дорослий письменник,  вперше   побачив, що дитячий світ дуже цікавий, вона ніби повернула мене в мій дитячий світ. А вона мені потім сказала: “Я не знала, что взрослые такие интересные”.

Книжка “Ганнуся” про неї ж.

Я їздив по школах, розповідав про свою роботу. Одного разу це була школа-санаторій, де дітки лікуються і навчаються. Діти важкохворі – по півроку лежали, по року. Один хлопчик мені каже: “Тут і річка є, і ліс є, все прекрасне, але я нічого не бачив, хоч рік лежу. Може ви напишете у якому  місці ми живемо?” А інший хлопчик каже: “А нам казали, що тут є нечиста сила – може ви і її напишете?” І я написав книжку “Бухтик з Тихого затону” про дружбу нечистої сили з дітьми.

Потім була написана книжка “Гості на мітлі” про бабу Ягу, дітям вона сподобалася.

Ще у дитинстві усі ми , хлопці – особливо, цікавилися Куликовою битвою. Нас вчили, що нібито тільки російська рать перша у світі розбила татаро-монгольське іго і здобула незалежність. Я в це вірив. Особливо мені подобалася постать натхненника й організатора Дмитра Михайловича Боброка, воєводи Волинського. А чому він Волинський? Адже відомо, що приставку цю носять люди, які відзначилися? Чому Боброк не взяв собі приставку “Куликовський”?  Чи “Московський”? Значить,  найкращі діяння у нього на Волині, а не під Москвою…

Я задався метою відкрити ті сторінки невідомі або замовчувані, мені хотілося показати, що наша українська історія не менш чудова, чим історія французька, чи історія англійська.

Перша книжка “Сторожова застава” – про те, що Ілля Муровець – українець. Причому я не просто пофантазував, я зробив все, виходячи з положень російських вчених.

“Двобій з тінню” – це якраз про долю Волинського воєводи, одного з наших найвидатніших воєначальників, Дмитра Михайловича Боборока. Він не зазнав жодної поразки, а воював навіть проти свого дядька Ольгерда.

Ми повинні більше уваги звертати на нашу історію, на історію нашої землі.»


Книжка «Сторожова застава» побачила світ 2001 року в одеському видавництві «Друк», тираж був маленький (усього 1 тис), тому навряд чи ви її зможете знайти у книгарнях. Є шанс навідатися у бібліотеку, бо книга й справді вартісна — розповідь про те, як сучасний школяр Вітько Бубненко потрапив в 11 сторіччя! Ну, і зустрівся з Іллєю Муровцем — як про це розповів пан Володимир у своєму інтерв»ю.

А оце — книжки, які ще можна знайти у книгарнях, бо побачили світ вони у 2004, у видавництві «Зелений Пес». Це трилогія «Сині Води». Першу книжку хтось узяв почитати, вона має приблизно такий вигляд:

А от друга й третя у мене є, відсканувала не лише обкладинку, але й анотацію.






Про книги Рутківського, які видав Малкович, треба говорити окремо — колись, обіцяю, щось напишу. Зрештою, зараз про них написано багато. Напишу лише, що є ще цікаве інтерв»ю за Володимиром Руктівським на Літакценті, а ще знайшла блог художника, який ілюстрував дві книги Рутківського для Абабагаламага, це Максим Паленко


Знайдіть хоч щось і почитайте — навіть якщо ви поважна тітка чи дядько, ці книги не лишають байдужим нікого. І я за те, щоб Рутківського ввели до шкільних навчальних програм з літератури.

Щиро, Ваша М

Улюблений письменник Рутківський В.: 7 комментариев

  1. Ви знаєте, а книгу нашого земляка Володимира Рутківського «Сторожова застава» ввели у програму з позакласного читання у 6 класі. А книги немає. І ми не знаємо, як бути. Можливо, не порушуючи авторських прав, пан Володимир Рутківський викладе «Сторожову заставу» в електронному вигляді, аби пересічний дитячий читач мав можливість книгу почитати.

  2. Пані Любов! Дякую за гарну новину, що важка машина програм з укрліт зрушила з місця у гарному напрямку.

    Звісно, це дуже прикро, що дали читати книгу, яку не дістати. З електронним варіантом — все дуже складно, рукопис лежить у Івана Малковича в Абабігаламазі вже не перший рік, все готується до друку і готується, та ніяк не виходить. Пан Іван (як і будь який видавець) вагається, чи буде окуплена ця книга. Тому варто зателефонувати у видавництво й повідомити, що окупиться і видавати варто. Більше дзвінків — більша вірогідність, що вона швидко побачить світ з гарними ілюстраціями. Якщо ж зробити електронний варіант, то в наших реаліях книги не буде.

  3. Дякую, пане Володимире, обов’язково зателефонуємо до видавництва. Я працюю бібліографом у найбільшій дитячій книгозбірні Черкащини і завжди відслідковую творчість земляків, розкиданих по всіх-усюдах. Маю сказати, що в 2009 році викладач Черкаського національного університету імені Б.Хмельницького Валентина Коваленко уклала антологію творів письменників Черкащини для дітей і юнацтва у 2-х томах «Криничка», до якої увійшли ваші поезії: Дніпровські праліси; Стара садиба; Івасик-Телесик; Початок навчального року; Оксана Павлівна та інші . Передує віршам коротка біографічна довідка. А ще наша бібліотека для юних читачів підготувала і видала буклет про Вашу творчість, опираючись на книги, наявні в бібліотеці. В цьому році видали краєзнавчу розвідку «Письменники — лауреати літературної премії імені Лесі Українки — наші земляки». В ній мова також йде і про вашу творчість. У нас на Черкащині таких лауреатів серед дитячих письменників всього четверо — ви, Тамара Коломієць, Кузьма Гриб( покійний) і Михайло Слабошпицький. Електронною поштою, якщо Вам буде цікаво, наші матеріали можу надіслати

  4. Пані Любов, мушу прикро Вас розчарувати — на жаль, я не пан Володимир, я просто йому зателефонувала й розповіла про Ваш коментар, а потім у відповіді описала ситуацію. На початку осені має бути презентація третьої книги трилогії про козака Швайку та його джур, автор буде в Києві, тож я роздрукую Ваші коментарі до цієї замітки й обов»язково передам панові Володимиру Рутківському. Думаю, він буде дуже радий теплим словам і такою пильною увагою до його творчості. З повагою, автор блогу Мелле

  5. Я перепрошую автора блогу Мелле, що прийняла її за пана Рутківського, але дуже рада, що поспілкувалася з людиною, якій не байдужа дитяча книжка.

  6. Пані Любов, мені теж дуже приємно спілкуватися з людиною, яка вболіває й турбується за покоління, яке йде нам на зміну!

    В силу деяких причин я тут інкогніто, але якщо трапиться нагода з Вами поспілкуватися особисто колись якось — я обов»язково скажу, що я — то я;0)

    Щиро, М

Комментарии запрещены.