Вірші про школу

Школа
М.Підгірянка

Школо наша, школо,
Приголуб нас, мила,
Пригорни усіх нас, 
Як голуб під крила.
Ти нас всіх научиш,
Як у світі жити,
Як зло обминати,
А добро чинити.
Бджілоньки на квітах,
Дітоньки — до школи,
Там збирають мудрість,
Як мед у полі бджоли.


Перша вчителька
Т.Коломієць

Букварі і читанки,
Парти в два ряди.
Наша перша вчителька
В серці назавжди.
Споришева стежечка,
Стежечка-мережечка,
Що водила нас
Ще у перший клас.

Сонце світлі зайчики
Сипле у шибки.
Кришать крейду пальчики –
Пишуть палички.
Добре нам читається –
Вчителька всміхається.
А як хтось не зна – 
Хмуриться вона.

Скільки розгадали ми
З нею загадок!
Скільки прочитали ми
Віршів і казок!
Стороною рідною
Дниною погідною
Йшли через покіс
У багряний ліс.

Наша перша вчителька
Інших науча.
Букварі і читанки
Їм вона вруча.
Споришева стежечка,
Стежечка-мережечка,
Інших перший раз
Повела у клас.



До школи я іду

В.Кленц

Я іграшки сховала
І тихо їм сказала:
— У ящику тепленько,
Ви спить, мої маленькі,
А я книжки складу –
До школи вже іду.



Я вже школяр
І.Гущак

Я підріс. Я вже школяр,
Маю ранець і буквар.
Мама каже: свято в нас – 
Я іду у перший клас.


Перше вересня
Н.Забіла

Жовтіє листя на тополі.
Летять у синяві хмарки.
Відкриті навстіж двері в школі –
Ідуть до школи першачки.
З гілок тополь злітає листя,
Кружляє й падає до ніг.
Уперше діти урочисто
Переступають цей поріг.

Школярка
В.Дмитренко

Іде малесенька Галинка,
Маленька мамина перлинка,
В руці портфелик свій несе,
Радіє дівчинці усе.
Навколо гарно, як ніколи,
Бо йде школярочка до школи.
Іде, щоб разуму набратись,
Навчитись думати й писати,
Людей і мову шанувати.
Чи йде, чи над землею лине,
І їй всміхається Вкраїна.



Миколка-першокласник
Н.Кір”ян

Перший раз малий Микола
Став збиратися до школи.
Олівця поклав у сумку,
Книги, ручку, зошит, гумку,
М”яч, перо, граблі, подушку,
На обід м”яку пампушку,
Двох ведмедиків, лопату,
Білочку руду хвостату,
Лук, і стріли, і рушницю,
Ще й пухкеньку паляницю,
Ще стільця, стола і парту
І географічну карту,
Трактора, машинку, мило –
Вже й надворі звечоріло.
Сів Миколка, дума думку:
„Чи усе поклав у сумку?”


Кошеня
П.Воронько

Засмутилось кошеня –
Треба в
школу йти щодня.
І прикинулося вмить,
Що у нього — хвіст болить.

Довго думав баранець
І промовив, як мудрець:
„Це хвороба непроста,
треба різати хвоста”.

Кошеня кричить:
„Ніколи!
Краще я піду до школи!”.


Правда ж, мамо, я великий?
М.Познанська

Правда ж, мамо, я великий?
Сам взуваю черевики,
Зашнуровую шнурочки,
Сам вбираюся в сорочку,
Сам лице і руки мию,
Сам зачісуватись вмію,
І не плачу я ніколи!…
Скоро вже піду до школи!


Прийде осінь
В.Скомаровський

Прийде осінь. Закурличе
Журавлями в ранній час,
І дзвінок мене покличе
Перший раз у перший клас.



Вересень-школярик
А.Музичук

Виряджа до школи Осінь
Вересня-синочка:
В сорочині із колосся,
У штанцях з листочків.

А картузик кольоровий –
Із барвистих квітів.
За плечима ранець новий
Із кори пошитий.

Книги, зошити – з травички,
Олівці – з стеблинок.
Чепурненькі черевички –
Із гнучких лозинок.

А шкарпетки білі-білі – 
з бабиного літа:
іх зв”язали руки вмілі
Дядька Вітра.

…. Ледь зажевріє світанок –
Йде школяр бадьоро.
„Добрий ранок, добрий ранок!”
Він усім говорить.


ПЕРШИЙ ДЕНЬ

Марія Пригара
Що за диво сталось в нашім місті?
Йдуть до школи квіти пишнолисті.
Поспішають айстри та нагідки,
Тільки квітка хилиться до квітки.
Дріботять жоржини і левкої:
Ви юрби не бачили такої.
Поставали біля школи в пари,
Зайняли навколо тротуари.
І говорить айстра до жоржини:
— От уже й дзвінок за дві хвилини.
А ромен всміхається красолі:
— Правда ж, добре вчитися у школі?
…Та хіба сміятись вміють квіти?
Ні питать не вміють, ні ходити.
Не садок розцвівся тут, не грядка —
Біля школи хлопчики й дівчатка.
Це вони прийшли сюди з квітками,
Бо сьогодні стали школярами.


Леся Мовчун. Усе підростає!

В моєму дитинстві було багато книг. І багато хороших.

Але шкода, що не було книги віршів Лесі Мовчун. Давно збиралася розповісти про її казки і взагалі — творчість, і дочекалася — нової книжки!

Ось один віршик, який мені дуже подобається:

 

МРІЯ МАЛЕНЬКОГО КОТИКА

От я трішки підросту

І без мами, пішки,

В місто на базар піду

Купувати мишки.


Книжка має такий вигляд:

Про книгу можна не лише почитати на сайті видавництва, і навіть — погортати сторінки!

А ось — один віршик з книги:


ДРУЗІ

Нездужає медуза.

Зібрались в неї друзі.

І їй уже сьогодні

не сумно й не самотньо.

Краб робить витинанку,

а губка миє склянку.

І навіть зла мурена

несе смачне варення.

На суші і у морі,

у радощах і вгорі

такі, як у медузи

усім потрібні друзі.


Батьківщина Б.-І.Антонич

Батьківщина

«Що це є Батьківщина?» — раз питалась Оля,
а батько радо відповів на це дитині:

«Знай, Батьківщина — це ріка, що серед поля,
поза селом, ген, попід лісом, тихо плине,
це в саді нашому дерева, зілля, квіти,
це на ланах пшениця золотокоса,
це той, що віє з піль, пахучий теплий вітер,
це на левадах скошена трава в покосах,
це наші всі пісні і молитви щоденні,
це рідна мова — скарб, якого ти не згубиш,
це небо, синє вдень, а серед ночі темне,
це, моя Олю, все, що ти так щиро любиш».

16 і 27 березня 1933 (За Вл. Белзою, польським
поетом)

Вірш про грім Миколи Вінграновського

ГРІМ
Була гроза, і грім гримів,

він так любив гриміти,

що аж тремтів, що аж горів

на трави і на квіти.
Грім жив у хмарі, і згори

він бачив, хто що хоче:
умив озерам очі.
налив грозою грім яри,
А потім хмару опустив
на сад наш, на щасливий,
і натрусив зі сливи слив,
щоб легше було сливі.    
Та тут до грому навздогін
заговорила груша:    
«Трусніть і грушу, дядьку грім,
бо важко мені дуже…»
І дядько грім сказав собі:

«Потрушу я і грушу,

бо небеса вже голубі

я покидати мушу».
Микола Вінграновськии