Вірш про грім Миколи Вінграновського

ГРІМ
Була гроза, і грім гримів,

він так любив гриміти,

що аж тремтів, що аж горів

на трави і на квіти.
Грім жив у хмарі, і згори

він бачив, хто що хоче:
умив озерам очі.
налив грозою грім яри,
А потім хмару опустив
на сад наш, на щасливий,
і натрусив зі сливи слив,
щоб легше було сливі.    
Та тут до грому навздогін
заговорила груша:    
«Трусніть і грушу, дядьку грім,
бо важко мені дуже…»
І дядько грім сказав собі:

«Потрушу я і грушу,

бо небеса вже голубі

я покидати мушу».
Микола Вінграновськии

 




Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*