Гауф.Мутабор

Знаєте, що понад усе, я люблю читати? Звичайно ж – казки! Майже усі вони гарно закінчуються і у всіх добро завжди перемагає зло.

Людей, які пишуть казки, називають казкарями.

Я завжди чомусь уявляю невелику хатинку на краю лісу, де мешкає добрий дідусь, що пише про неймовірні пригоди вигаданих ним героїв.

А сьогодні ми познайомимося з незвичайним автором. Всі його казки, що принесли письменнику всесвітню славу та любов багатьох поколінь, були надруковані, коли йому ще не минуло й 25 років.

Уявімо, що ми у німецькому місті Штутгарт. На одній із тихих вуличок стоїть будинок, у якому мешкають фрау і герр Гауф. У них велика сім‘я, та Бог послав лише одного синочка – первістка і трьох дочок.

Тихенько зазирнімо до дитячої кімнати, поки фрау Гауф плете комусь шкарпетки, а герр Гауф щось пише за столом. Він працює чиновником, іноді бере роботу додому.

За вікном завиває вітер, у пічці потріскують дрова, а троє дівчаток уважно слухають свого старшого брата Вільгельма.

Цього разу казка може закінчитися нещасливо: бідолаха каліф, що перетворився на лелеку, ніяк не міг згадати чарівне слово, щоб стати знов людиною. Дітям здається, що події казки відбуваються просто тут, у цій кімнаті, і вони можуть бачити забудькуватого східного вельможу. Вуста дівчаток підказують йому чарівне слово: “мутабор…мутабор…”


Ви теж, напевно, читали цю казку і знаєте, що закінчилося все добре.

Згодом казка “Каліф-лелека” увійшла до першої книги Вільгельма Гауфа  яка називалася “Альманах казок на 1826 рік”.

Минали роки. Помер батько, сім‘я переїхала до діда у інше місто – Тюбіген. Молодий Гауф став єдиною надією своєї матері та сестер.

Саме тому, що потрібно було утримувати сім‘ю, Вільгельм пішов вчитися на богослова – ця посада здалася йому такою, що даватиме надійний заробіток.

Сім‘я Гауфів була небагатою, не мала ні няньок, ні гувернанток. Старша сестричка дивилася за молодшою, молодша – за наймолодшою, а за ними всіма приглядав Вільгельм. Навіть, коли виріс, молодий Гауф охоче грався з дітьми, а всі діти просто обожнювали його за веселий характер та вміння розповідати чарівні казки.

Тому, коли юнаку-богослову запропонували посаду гувернера у багатій сім‘ї, Гауф погодився. До речі, господарі, діти яких були у захваті від казок нового гувернера, допомогли Вільгельму видати книгу  “Альманах казок на 1826 рік”. Наступна книга вийшла через рік і називалася “Александрійський шейх та його невільники”/ До неї увійшла відома казка “Карлик Ніс”.

Помер Вільгельм Гауф у 1828 році, третя збірка казок вийшла вже після його смерті. Але цей молодий письменник створив шедеври – казки, які читали наші прадідусі й бабусі і читатимуть наші онуки та правнуки. Тож, запам‘ятайте: Вільгельм Гауф, КАЗКИ. Сходіть у бібліотеку або купіть цю книгу – не пожалкуєте.

Ну, а якщо ви далеко-далеко від книжкових магазинів, пропоную скористатися ось цим посиланням, на казки Гауфа у перекладі Євгена Поповича

Щиро, ваша Мелле

 

ПС.

Внаслідок переорганізації блогу, нові замітки будуть з»являтися у рубриці «Картотека», а потім переміщуватимуться у відповідну рубрику. Сподіваюся, що так буде краще.

М.

Гауф.Мутабор: 2 комментария

  1. І про маленького Мука теж не забувайте)

    Ось достав з полиці книжечку Вільгельм Гауф казки, Ханс Кристіан Андерсон казки та історрії (1987 рік), зелена така, російською мовою, звісно, читана-перечитана.
    Скільки споминів про складне дитинство)

  2. Дякую за коментар! Ну, як можна було забути про Мука?!? Нема мені прОщення.

    Єдине, що якось реабілітує і втішає — те, що навіть дорослі після прочитання замітки беруть до рук книгу дитинства…

    ;0)

Комментарии запрещены.