Андрусяк і його зайчики

Так, як пише Андрусяк — не пише ніхто. Цікаво й непросто, закручено й асоціативно.

Мені подобається.

Якось хотіла розповісти про «Стефу та її Чакалку» — Стефа це неслухняна дівчинка, а Чакалка — такий собі бабай жіночої статі, який забирає усіх непослухів у спеціальну школу. Ніяк не зібралася, книжку хтось «зачитав».

Потім збиралася розповісти про «М»яке та пухнасте» — збірку віршів.

Вона вийшла у Гранях-Т (де працює пан Іван) у серії Сучасна дитяча поезія. Один вірш є у Читалочці для малят: http://chitalochka.blox.ua/2010/03/Virshi-pro-pavukiv-ta-muh.html

Книга хороша, ілюстрації просто неймовірні. Але руки знову ж не дійшли.

Але сьогодні пильну увагу заслужила ось ця:

Може тому, що наближається рік КролоКотика чи КотоКролика і до вухастих і хвостастих підвищена увага, а, може, (і це вірогідніше) тому, що книжечка чудова і дуже-дуже тепла.

Ось початок останньої історії:

І малюнки мені подобаються. Дивіться — який тато! Здається мені, що малювали з автора ;0))

Ніхто не розповість про поета й письменник краще, ніж він сам. Ось уривок з інтерв»ю пана Івана річної давнини.

Андрусяк: «Я народився в такому цікавому веселому краї, який інколи буває дуже веселий, іноді – замріяний… І мені дуже весело було ходити до школи. Бо я от виходжу так із хати – праворуч на стежку звертаю, і треба перейти через потічок Волово, а називається він Волово, бо там колись воли напували. А що таке воли зараз мало хто знає. Я тільки на Сорочинському ярмарку й бачив справжніх волів, моя Стефа маленька бігала до них гладитися, цьоматися й обніматися. Бо вона вже знала, що той потік, який тече через нашу хату називається Волова…

А тоді, далі, був Качурівський ліс – так справа він лишався, а внизу також потік тік, а далі – сад, там багато горіхів, десь трошки села, тоді озеро, ставок, тоді знову ліс!

І оце от кілометрів добрих три я отак от ходив до школи.

Отак от ідеш дуже часто сам, пташки співають, щось собі думається, і смереки, і запах неймовірний, казковий просто запах – це ж Карпати! Воно якось само собою, мимоволі, йдеш, а в голові мелодія крутиться, бо її гори навівають.

А потім навколо цієї мелодії і слова починають закручуватися….Я свого першого вірша написав ще тоді, коли писати не вмів! І, відповідно, першого вірша я не пам‘ятаю і не знаю, бо не міг його записати!

Дорогі дітки, вчіться писати швидше, зрозуміло, що й читати треба навчитися, але все одно – навчившись читати, одразу вчіться писати! Бо раптом вам спаде на гадку якийсь геніальний вірш, а ви не зможете його записати і він пропаде! Шкода буде! От і я так журюся стосовно того, що в дитинстві не записав….

Але – в дитинстві не записав, то мушу записувати тепер, усілякі тепер зі мною веселі історії трапляються, а з моїми дітьми (у мене їх троє) трапляються тим паче. Так що мені не треба нічого вигадувати – все, що я пишу – я пишу правду: що з моїми дітками трапляється.

Інколи, правда, трішечки ту правду прикрашаю – щоб веселіше було. І тоді мої діти мене критикують.

І правильно роблять!»

А ще в Андрусяка є ще  одна книжка про зайчиків:

Малюнки подобаються менше — але то вже «на колір і смак товариш не всяк». Якось (обіцяю!) розповім і про неї.

У пана Івана є свій ЖЖ-журнал, можете почитувати http://dyskurs.livejournal.com/

Там, на блозі знайшла

http://http://odtrk.if.ua/2010/04/03/мяке-і-пухнасте-автор-карпюк-васи можна почути вірші у виконанні автора:-)

Андрусяк і його зайчики: 2 комментария

  1. О, я якраз про ці книжки думала писати, бо ми їх кілька разів перечитали, і доні подобається. Особливо римовані казочки з Зайчикової книжечки.

  2. Перепрошую, що перебила тему! Я ненавмисно ;0) Просто треба віддати книжку, то це й стало дедлайном. Сіла, зібралася і написала. Рада, що Віці теж подобається, справді хороші книжки…

Комментарии запрещены.