Аксель,кіт(пер з англ)

Написав цю книгу американський письменник Течер Хурд  (Thacher Hurd). Він разом з дружиною Олівією та сином Ментоном живуть у Каліфорнії і дуже часто їздять автострадами і естакадами, тунелями і широкими дорогами.

Це четверта книга для дітей пана Хурда. Цікаво, що і “Акселя, автострадного кота” і попередні – “Пес Хобо”, “Старий стілець” і “Тихий вечір” автор ілюстрував сам. Ось ця книга в оригіналі.

А це — мій переклад:

Аксель, автострадний кіт.

Біля швидкісної автостради, за огорожею, нижче канави, одразу під естакадою, жив собі Аксель, автострадний кіт.

Мешкав він у покинутому авто зі здутими шинами й мотором, який уже ніколи не заведеться.

Аксель влаштував там дуже зручненьке кубелечко. Спальня кота була на задньому сидінні авто, а ще у його домі  був і письмовий стіл, і гачок для капелюха, і гачечок для пальто, і, навіть, шафка для взуття.

Щоранку Аксель прокидався під шум багатьох автомобілів, які мчали автострадою. Кіт відсовував завіску і сідав снідати, столом слугувала автомобільна дошка приборів.

Після сніданку Аксель мив чашку і миску та підвішував їх просихати  на руль.

А потім вирушав на роботу.

Аксель працював у відділі автострад прибиральником сміття. Під розпеченим сонцем він проходив щоднини багато кілометрів, наколюючи на патичок сміття.

Вантажівки, сміттєвози, пікапи і швидкісні авто гуркочучи зі свистом пролітали повз Акселя.

Ніхто  ніколи не махав йому, ніхто не гукав:

—                    Привіт, Акселю!

Він був зовсім самотнім на автостраді.

Зате там завжди можна було знайти сюрпризи:

Ковпаки від коліс, шарфи, гаєчні ключі, навіть – мішок картопляних чипсів!

А минулого тижня Аксель знайшов найкращий з усіх сюрпризів – блискучу новеньку губну  гармошку!

Тепер, повечерявши, Аксель сідав на переднє сидіння свого будинку-авто, опускав скло і грав на своїй гармошці.

Музика у бетонній естакаді зазвучала так урочисто, наче кіт грав у величезному соборі.

—                    Ви лишень послухайте це! – гукав він, та ніхто не слухав Акселя, усі заклопотано їхали собі далі.

Одного дня на автостраді утворився неймовірний затор, автомобілі стояли скільки сягало око. Вони  стояли і в тунелі, і на естакаді, і на усіх смугах широкої дороги!

Якраз посередині сиділа маленька кицька в маленькому червоному авто, якому закипів радіатор і заклинило двигун.

Кицьчин автомобіль заблокував усі інші авто, але ніхто тим не переймався.

Лише Акселю стало шкода.

Він перескочив через огорожу і відкрив капот.

Вийнявши свої інструменти, кіт підкрутив болти, замінив  прокладку, щось покрутив у карбюраторі. Потім охолодив радіатор, наливши у нього відро води з канави.

—                    Це повинно спрацювати! – запевнив він маленьку кицю.

—                    Дякую вам! – відповіла вона.

—                    Гарне у Вас авто, — сказав Аксель. – Швидко їздить?

—                    Так, може й швидко. Хочете прокататися?

—                    Звичайно! – зрадів Аксель.

Він спробував завести авто.

Щось

….ЗАСКРИПІЛО

….ЗАСКРЕГОТІЛО

….ВИБУХНУЛО!

І вони поїхали геть!

Над тунелем, під естакадою, кільцевою автострадою, аж поки Аксель не обігнав усі авто, які лишень бачив.

А потім вони побачили, що вже вечір і сонце хилиться до заходу.

Аксель сказав:

—                    Моє помешкання тут, під естакадою, хочете зайти поїсти? Ви зголодніли?

—                    Я просто вмираю з голоду! – відповіла йому маленька кицька.

І Аксель натиснув на газ.

—                    Гальмуй! Гальмуй! – закричала кицька

—                    Ой, ні! – заверещав і собі Аксель, бо маленьке червоне авто промчало городом Акселя, зламало огорожку і вдарилося в саморобний розбризкувач води…

—                    Ой-йой-йой! – плакала киця, — яке нещастя!

—                    Не плач, я полагоджу і вимию твоє авто! – втішав її Аксель, — але спочатку – випиймо молока!

—                    Яке затишне житло! – сказала киця, увійшовши до Акселевого будинку. — І який чудовий вид на естакаду! Але так шумно!

Аксель відповів:

—                    Тут усе затихає вночі. І тоді я граю на моїй губній гармошці.

—                    Справді? – здивувалася киця. – А я вмію грати на клаксоні від мого авто.

—                    Чудово! Ми можемо щось заграти разом! – зрадів Аксель і дістав свою блискучу губну гармошку.

Небо над автострадою поступово темнішало, а кіт і киця грали дуетом на губній гармошці й автомобільному клаксоні біля канави під естакадою, а мелодія линула ген-ген і тунелем, і естакадою, і над усіма смугами широкої дороги!…

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*