Чарівні ліки. Ю.Ярмиш

 

ЧАРІВНІ ЛІКИ

ХТО ТАКИЙ ВАСИЛЬКО?

Василько був малий і кирпатий. А ще — вередливий. І любив він лише два слова — «Не хочу».

Вимовляв він Їх по-різному.

Коли набурмошувався й тоненько виводив: «Не хо-о-о-чу!» Це означало, що мама хотіла вранці взути йому черевики.

Якщо Василько· швидко мотав головою і пхинькав: «Не хоочу, не хочу!!» — усі знали: хлопчика хотіли вмити.

Коли ж Васильків рот розтягувався до вух, а сльози крапали на скатертину, наче дощик, і аж на вулицю долинав вереск! «Не хо-о-о-о-чу!!!» — кожен розумів: перед хлопчиком стоїть тарілка з смачним борщем, а в склянці червоніє солодкий кисіль.

Бачите, який то був вередливий хлопчисько?!

ДІД ІЗ ЗЕЛЕНОЮ БОРОДОЮ

Одного ранку Василько так довго пхинькав, що мама навіть на роботу не пішла. Тільки й чулося: «Не хочу, не хочу, не хоочу!» Раптом рипнули двері, і на порозі з’явився дід — на зріст, як Василько, з довгою зеленою бородою й зеленкуватими бровами. Обличчя в діда — невдоволене, вузькі очиці — хитрі.

— Ти кликав мене? — спитав він, поважно погладжуючи бороду.

— Н-ні! — спантеличено вимовив Василько й озирнувся: де ж мама? Але мама була на кухні.

Дід узявся в боки й урочисто виголосив:

— Я великий, могутній чарівник Нехотій-Вередій! Ти мені, хлопче, подобаєшся — і нічого не хочеш, і вередуєш прекрасно. Я давненько за тобою стежу. Будь мені приятелем. Я зачарую тебе, і станеш ти найбільшим у світі вередуном. Згодний?

— Ага … — злякано мовив хлопчик.- Згодний …

— Але спершу,- дідусь примружив око,- ти мені приисягнеш. Повторюй за мною:

— Ні, ні, ні і ще раз ні! Геть не хочеться мені їсти, пити, щось робити. Хочу байдики лиш бити!

Коли Василько це проказав, дід попередив:

— Тільки знай: якщо сьогодні до півночі чогось захочеш, чари мої пропадуть.

— А я не захочу,- запевнив Василько.

— Ну й молодець! — поосміхнувся чарівник і зник несподівано, як і з‘явився …

ДИВНА ХВОРОБА

Того дня навіть рідна мама не могла впізнати свого сина.

Він геть нічого не хотів і тільки вередував, а потім вирвався з маминих рук і вибіг у двір.

Хлопчаки якраз гралися в піжмурки.

Василько постояв, подивився, як вони бавляться. Йому дуже кортіло підійти до них. Але він вигукнув: «Не хочу!» і щез за ворітьми. Однак далеко він не зайшов. Після недавнього дощу було слизько. Василько підсковзнувся і впав у велику калюжу під деревом.

— Егей, моряче, вилазь-но скоріше на сушу,- засміявся якийсь перехожий.

— Не хочу! — закричав хлопчик.

І хоч у калюжі було дуже неприємно, Василько отак і сидів у ній, аж доки його не розшукала мама й силою притягла додому.

— Піди скупайся, бруднуля,- запропонувала вона.

— Не хо-о-о-чу!!!

Насипала синові борщу — він навіть не торкнувся до їжі.

— Синку, ти, мабуть, захворjв! — стурбувалася мама і поклала йому руку на лоб.- У тебе, здається, температура.

Мама підбігла до телефону і набрала номер швидкої допомоги:

— Алло, пришліть, будь ласка, найкращого дитячого лікаря! Щось дивне коїться з нашим хлопчиком.

Не встиг Василько сказати «Не хочу!», а вже біля їхнього будинку зупинилася машина з червоним хрестом на боці. З машини вийшов найкращий дитячий лікар. На ньому був білий халат, а на халаті — сила-силенна різних кишень і маленьких кишеньок. За лікарем санітари несли великий і, певно, дуже важкий чемодан.

Найкращий дитячий лікар уважно вислухав Василька й занепокоєно похитав сивою головою:

—                     Справді, дивна якась хвороба у вашого сина. Боюсь, що не зможу йому допомогти.

Лікар погладив Василька по голові:

— Відкрий рота й покажи язик.

— Не хочу! — вигукнув хлопчик і ще міцніше зціпив зуби.

— Приготуйте-но чарівне скло! — велів лікар санітарам.

Санітари відчинили чемодан і витягли звідти кругле скельце.

Лікар навів його на Василька і сумно сказав:

— Мені здається, що язик цього хлопчика розучився вимоввляти усі слова, крім «Не хочу». Це дуже погано. Я ще не мав справи з такою хворобою. Вибачте, але від неї в мене немає ліків.

Найкращий лікар розгублено розвів руками. Санітари теж розвели руками і теж вибачилися. Вони вийшли у двір, сіли в свою машину і поїхали.

ЩО ПРИДУМАВ ТАТО

Невтішну картину побачив тато, коли повернувся з роботи. В кутку кімнати сидіда мама й плакала. А на дивані сидів Василько — брудний, з розкуйовдженою чуприною,- совав ногами й репетував:

— Не хочу, не хочу, не хочу!!!

На столі стояла непочата вечеря. І видно було, як хочеться Василькові їсти … Але язик не повертався сказати про це.

Коли мама розповіла про все, що трапилося, батько довго думав, а тоді сів до столу й став щось писати. Потім він, не гаючись, пішов. І незабаром усі почули по радіо незвичайне оголошення:

— Дорогі громадяни міста! Врятуйте нашого сина Василька. Він не вмивається, нічогісінько не їсть, не хоче нічого робити, а лиш репетує: «Не хочу, не хочу!» Найкращий лікар тільки руками розвів — навіть він не може допомогти. Хто знає, як лікувати цю хворобу, врятуйте нашого хлопчика!

Диктор кілька разів повторював оголошення. Мешканці міста були схвильовані, дуже хотіли допомогти, але ніхто не знав, як це зробити.

Настала ніч. Мама й тато хотіли покласти Василька у ліжко. Та він і спати не хотів …

Коли годинник на міській вежі почав відбивати дванадцяту годину, хтось постукав у двері.

НЕСПОДІВАНА ДОПОМОГА

Мама й тато кинулися відчиняти. Спершу їм здалося, що за дверима нікого немає. І лише тоді, коли почувся тонюсінький голосок: «Швидше ведіть мене до хворого!» — вони поглянули вниз. На порозі стояв малесенький дідусь. На голові в нього був червоний капелюшок з блакитним помпоном. Дідусь мав лагідні очі й сиву, наче сніг, бороду.

Мама й тато пропустили дивного дідуся до сина.

— Покажи язика! — вигукнув дідусь. І, на диво, вередун одразу послухався.

— Так я й знав! Це витівки мого давнього ворога — чарівника Нехотія! — схвильовано сказав дідусь.- Негайно, хлопчику, повторюй за мною:

— І удень, і серед ночі відтепер усе я хочу!

І тільки Василько встиг вимовити: «Хочу!», як на міській вежі пролунав останній -. дванадцятий удар.

— Хочу спати,- сказав Василько і відразу ж заснув.

— Хто ви, чудодійнику? — разом спитали мама й тато.

-. Будьмо знайомі. Я добрий чарівник Хотій. Допомагаю дітям позбутися поганих звичок. Усе зробиш, усе зможеш, якщо дуже захочеш. От мої чарівні ліки! А зараз — на добраніч вам!

І дідусь зник …

Він мав безліч усяких важливих справ. У добрих чарівників завжди багато клопотів. Очевидно, комусь іще були потрібні чарівні ліки.

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*