Еріх Кестнер. Еміль і детективи

Понад сто років тому у німецькому місті Дрезден народився хлопчик. Це був звичайний малюк – трохи схожий на маму, трохи – на тата. Тато цього хлопчика мав свою майстерню, у якій виготовляв шори для коней. Але на початку 20 сторіччя люди почали користуватися автомобілями, автобусами і трамваями, а кінний транспорт занепадав. Шорник Кестнер розорився і пішов працювати на фабрику валіз. Мама хлопчика стала перукаркою — аби хоч якось покращити матеріальний стан їхньої родини.

Це були прості люди, добрі й чесні. Вони намагалися зробити все, щоб їх син Еріх вивчився і мав кращу долю, ніж вони.

Еріх Кестнер здобув освіту в учительській семінарії, але викладати у школі почав лише через кілька років. Справа в тому, що почалася Перша Світова війна і молодий Кестнер потрапив на фронт.

Через кілька років  він знов став студентом, вступивши до університету. Кестнеру було дуже сутужно – адже батьки його були бідні і не могли допомогти студенту грішми. Можливо, саме тому, він почав працювати у газетах дописувачем. Одночасно Кестнер пише вірші і коротенькі оповідання. У 1928 році після виходу збірки ліричних віршів яка називалась дуже незвично — “Серце на талії” до нього прийшла слава. Того самого року була надрукована найвідоміша дитяча повість Кестнера яка називалася “Еміль і детективи”.

Після Другої Світової війни Кестнер працює у популярній німецькій газеті “Нойє Цайтунг”, видає журнал для дітей та юнацтва “Пінгвін”.  У Мюнхені, де багато років  жив і працював Еріх Кестнер, є вулиця Леопольдштрассе. І на тій вулиці — його улюблене кафе, письменник щодня обідав і вечеряв там  за одним і тим же столиком, їжу йому приносив один і той же кельнер. За столиком писалось багато книг: і вірші, і роман, і повісті для дорослих, і повісті для дітей… От, уявіть, у кафе за столиком біля вікна сидить кремезний чоловік з коротко стриженим сивим волоссям. Він одягнений у старомодний костюм, а на шиї має краватку-метелика… Він про щось говорить із кельнером. Напевно, про свою повість про Еміля Тішбайна. Чомусь україномовний інтернет дає назву «Еміль і нишпорки», можливо, є перевидання цієї повісті. Я читала видання «Веселки», де було написано саме «детективи».

ПС. Почитати он-лайн цю повість автора не можна, на жаль. Але є інша:

Еріх Кестнер. Крихта та Антон
( Переклад Уляни Гнідець Для сина Мирослава )

«Вступ, якомога коротший.

Що ж я хотів сказати? Ага, я вже знаю. Історія, яку я вам розповім цього разу, є надзвичайно захоплююча. По-перше, вона є захоплююча, тому що вона захоплююча, а по-друге – вона дійсно відбулася. Про неї писалося приблизно пів року тому у газеті. Так, ви думаєте і посвистуєте крізь зуби: Ага, Кестнер вкрав!
Але він цього не зробив.
Історія, яка була у газеті, займала щонайбільше 20 рядків. Небагато людей її прочитало, така вона коротка. Це була замітка, де писалося лише, що такого-то-такого у Берліні те-то і те-то сталося. Я вийняв зразу ж ножиці, вирізав замітку і акуратно поклав її у коробочку для особливо цікавих речей.»

http://dzyga.com.ua/book.html

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*