Гагеруп. Золота Вежа

Після двох книг про Маркуса, я люблю Клауса Гагерупа. Це один із найвідоміших норвезьких письменників сучасності. Цікаво, що він походить із сім»ї акторів і довгий час працював у театрі. Як сталося, що він почав писати п»єси для вистав — вікі не каже. Але це сталося. Згодом Гагеруп працював ще й на державному радіо — писав сценарії радіовистав.

Перша книжка була, звісно, збірка віршів, а потім Гагеруп почав писати про дітей і підлітків для дітей і підлітків.

Сьогодні хочу розказати про нову його книжку «Золота Вежа», яка вийшла у «Гранях-Т», у серії «Книготерапія»,переклад Галини Кирпи.

Ось вона:

У Норвегії вона побачила світ у 2009 році, ще зовсім нова, тому у вікіпедійній статті нема про неї жодної згадки. А дарма, бо історія написання такої повісті, напевно цікава і нердинарна.


Сюжет такий. Є сім»я Федерів, вони колекціонери, що збирають усе підряд і мають крамничку, де розпродують набридлі речі. У них двоє дітей: донька і син. Внаслідок нещасного випадку, син втрачає здатність говорити, зовсім. А відтак — втрачає з»язок зі світом.

Його сестра (а розповідь йде про неї) дуже від цього страждає. Тобто — в сім»ї трапилося горе і всі його переживають по-свому, кожен у своїй шкаралупі. Все змінюється, коли Маріанна знайомиться з онуком їхнього постійного покупця пана Гарсена Вемунном. Хлопчик в очах дівчинки ( і читача!) постає дивним і казковим персонажем, таким він сприймається до кінця книги.

Про розв»язку не скажу нічого, бо буде нецікаво читати. А от про кульмінацію — напишу трошки. Вона настане тоді, коли батьки і Маріана, і її брат Генрик, і пан Гарсен, і Вемунн помандрують до Копенгагена, міста, яке має Золоту Вежу у парку Тіволі. Що там сталося — читайте самі!

Мені складно визначити жанр цієї повісті. Казка? Так ні, наче все написано дуже реалістично. На реалістичні прозу «Золота Вежа» не скидається, бо надто незвичним чином урятували Маріанна і Вемунн  крамничку. Це якийсь синтез романтичного сприйняття світу крізь призму стресу від трагедії в сім»ї.

Кінцівка (хоч і не зрозуміла з першого прочитання, але з другого) дає надію на те, що далі все нормалізується, життя триватиме далі, але  батьки і діти житимуть не в «скляному звіринці», а разом, розділяючи не лише розваги, а й труднощі.

Книгу прочитати варто багатьом дорослим, а  дітям — десь з десятирічного віку.

Погортати книгу можна тут: http://www.grani-t.com.ua/ukr/books/442/preview/

Щиро Ваша, М