Ясочка Н.Забіла

ЛАСТІВКИ

Пригріва весняне сонце. В рівчаках біжать струмки.
Метушаться за віконцем клопітливі ластівки.

Вже останній сніг розтанув. Тепло. Весело. Весна!..
Яся встане вранці-рано та відразу — до вікна:

— Чом це, мамо, пташенята до вікна летять щомить?
Це вони до мене в хату, мабуть, хочуть залетіть?

Відчини віконце, мамо, хай вони сюди летять!
Я дивитимусь, руками я не буду їх займать!

Підлетіли. Відлетіли. Тільки крильця — блим та блим!
— Це вони будують вміло для своїм маляток дім.

Все працюють безупинно, не марнують, бачиш, час.
Грудочки м’якої глини в дзьобах носять раз у раз.

Скоро буде тут гніздечко, добре зліплене з землі.
В нім лежатимуть яєчка у м’якесенькім кублі.

Потім будуть пташенята, ненажери — просто страх!
Цілий день їм батько й мати все носитимуть комах.

Підростуть в маляток крила, мати їх навчить літать, —
так, як мама Ясю вчила в книжці літери читать.

А тоді настане осінь. Стане зразу холодніш.
Вранці ляжуть білі роси на травичку, на спориш…

— Взимку ж, мамо, пташенятам буде холодно в гнізді!
Правда, ти до мене в хату всіх їх пустиш отоді?

— В теплий край тоді, далеко полетять усі пташки:
журавлі, качки, лелеки і маленькі ластівки.

А як буде знов надворі тепло, весело, весна —
прилетять пташки з-за моря знов до нашого вікна!
1932


І В ЯСОЧКИ Є ГРЯДКА!

Ранком сонце лине просто в хату,
промені лягають на поріг.
Вийшла Яся у садок гуляти,
де ще так недавно танув сніг.

А тепер — росте на гіллі листя,
горобці веселі цвірінчать,
і нової травки гострі списи
з-під трави торішньої стирчать.

Край паркану — що це роблять діти?
Скільки сміху, галасу й турбот!
Підійшла Ясюня подивитись:
— Це ж вони тут скопують город!

Сміх і галас: — В мене будуть дині!
— В мене морква! — В мене буряки!
А в того — гарбуз з смачним насінням,
і в’юнкий горох, і огірки…

А Ясюня ще така маленька,
наймолодша між усіх діток:
чорні очка, личко рожевеньке
і кругленька вся, як огірок.

Тягне Яся і собі лопатку, —
ой, яка ж велика та важка!
— Буде в мене теж маленька грядка,
як у всіх дітей із дитсадка!

І скопала грядку наша Яся,
не відстала від усіх діток.
Їй, щоправда, допоміг Михасик,
та Роман, та Лесь, та Ігорьок…

Ну, мала, яке ж тобі насіння?
А мала й не знає: що саджать?
Посадити б їй солодкі дині,
що під сонцем, як свинки, лежать?

Чи червону моркву? Чи салату?
Чи смачні зелені огірки?
Чи капусту — потім шаткувати?
Чи горошок, щоб зривать стручки?..

Узяла Ясюня по зернятку
й буряків, і моркви, й те, і те…
Ой, і буде ж у Ясюні грядка,
мабуть, краща, ніж у всіх дітей!

Йде робота радісна і спора,
веселіша за найкращу гру.
А весняне сонце лізе вгору,
і пече, й цілує дітвору.
1932

ЯСОЧКА НА РІЧЦІ

Блись та блись на сонці наша річка,
повилась крізь луки запашні.
А яка ж тепленька в ній водичка!
І пісок м’якесенький на дні.

Поспішає радісно малеча,
цвірінчить на березі щодня.
Вітерець цілує щічки й плечі
і біжить по хвилях навмання.

Поскидали трусики і плаття,
пострибали в воду малюки.
Ой, і любо ж, весело плескатись
у струмочках тихої річки!

Тут і наша Ясочка голенька.
А навколо — рибок табунці!
Хоче рибку захопити в жменьку,
та ніяк не вдержить у руці…

Всі забули про Юрка малого —
він сидить один на бережку.
Бачить — що це дивиться на нього
крізь рясну зелену осоку?..

Та страшне, зелене… й просто суне…
Та от-от на хлопчика плигне!
Як гукне Юрасик до Ясюні:
— Ясю, Ясю! Глянь, яке страшне!

А Ясюня звіра не злякалась,
замахнулась: — Геть, зелений звір!
Подивилась жаба. Здивувалась.
Та й плигнула в воду під кушир.

***

Якби ви прийшли сюди, до Ясі,
в наш зелений сонячний садок, —
ціла зграйка зразу б тут зійшлася
сміхотливих радісних діток.

І, напевне, ви почули б миттю
про Ясюню, жваву та метку,
як вона прогнала те страхіття,
що дітей ляка на бережку.
1932


ОЛІВЕЦЬ-МАЛЮВЕЦЬ

Взяла Яся олівець, олівець-малювець.
Сіла Яся біля столу, розгорнула папірець:

— Треба тут намалювати отаку здорову хату!
Вікна. Дах. Димар на нім. З димаря — великий дим!

Ось травичка. Ось доріжка. Ось дитинка. Ручки. Ніжки.
Ротик. Носик. Голова. І волосся — як трава!

Ось на небі сяє сонце. Довгі промені ясні…
А в сторонці під віконцем квітнуть квіти запашні.

У дитинки є спідничка, а на ніжках черевички.
Ще їй кошика зроби — піде ляля по гриби.

Ліс такий густий, кошлатий, і дерев у нім багато:
все ялинки та дубки. Як щітки, стирчать гілки.

А під кожним під дубочком два грибочки, три грибочки,
ось чотири, ось і п’ять… вже нема не малювать!

Враз на сонце, як примара, налетіла чорна хмара,
чорна-чорна, наче дим… Ось і блискавка! І грім!

І полився з хмари дощик на грибочки, на дубочки,
на ялинку, на хатинку, на малесеньку дитинку,
на волоссячко, на кошик, ллється дощик, дощик, дощик,
ллється швидко, швидко швидко! І нічого вже не видно!

— Що ж ти, Ясю, наробила? Зачорнила весь папір.
І протерла, і подерла, і пробила аж до дір!..

Яся каже: — Ай-ай-я! Яся каже: — Це не я!
Це такий вже олівець, олівець-малювець!
1932


Коти у віршах

Спочатку їх хотіла дописати в  коментарях до заміток Swallow

(http://chitalochka.blox.ua/html)

Вірші про кошенят та Вірші про котиків для малят

Але потім зрозуміла, що набереться котячих віршів досить багато. Тому, зважаючи на обмеженість у часі, просто посканувала як зображення. Усі вірші з книги «Сонячна Мальвія»

О. Ольхова




Л. Цілик


Н. Любиченко


А. Остролуцька


О. Мамчич


О. Рута


В. Антонюк


М. Жмурій


Ну, і бонус — у цій книзі знайшла старовинний малюнок свого сина.

Увічнюю:


Вірші про школу

Школа
М.Підгірянка

Школо наша, школо,
Приголуб нас, мила,
Пригорни усіх нас, 
Як голуб під крила.
Ти нас всіх научиш,
Як у світі жити,
Як зло обминати,
А добро чинити.
Бджілоньки на квітах,
Дітоньки — до школи,
Там збирають мудрість,
Як мед у полі бджоли.


Перша вчителька
Т.Коломієць

Букварі і читанки,
Парти в два ряди.
Наша перша вчителька
В серці назавжди.
Споришева стежечка,
Стежечка-мережечка,
Що водила нас
Ще у перший клас.

Сонце світлі зайчики
Сипле у шибки.
Кришать крейду пальчики –
Пишуть палички.
Добре нам читається –
Вчителька всміхається.
А як хтось не зна – 
Хмуриться вона.

Скільки розгадали ми
З нею загадок!
Скільки прочитали ми
Віршів і казок!
Стороною рідною
Дниною погідною
Йшли через покіс
У багряний ліс.

Наша перша вчителька
Інших науча.
Букварі і читанки
Їм вона вруча.
Споришева стежечка,
Стежечка-мережечка,
Інших перший раз
Повела у клас.



До школи я іду

В.Кленц

Я іграшки сховала
І тихо їм сказала:
— У ящику тепленько,
Ви спить, мої маленькі,
А я книжки складу –
До школи вже іду.



Я вже школяр
І.Гущак

Я підріс. Я вже школяр,
Маю ранець і буквар.
Мама каже: свято в нас – 
Я іду у перший клас.


Перше вересня
Н.Забіла

Жовтіє листя на тополі.
Летять у синяві хмарки.
Відкриті навстіж двері в школі –
Ідуть до школи першачки.
З гілок тополь злітає листя,
Кружляє й падає до ніг.
Уперше діти урочисто
Переступають цей поріг.

Школярка
В.Дмитренко

Іде малесенька Галинка,
Маленька мамина перлинка,
В руці портфелик свій несе,
Радіє дівчинці усе.
Навколо гарно, як ніколи,
Бо йде школярочка до школи.
Іде, щоб разуму набратись,
Навчитись думати й писати,
Людей і мову шанувати.
Чи йде, чи над землею лине,
І їй всміхається Вкраїна.



Миколка-першокласник
Н.Кір”ян

Перший раз малий Микола
Став збиратися до школи.
Олівця поклав у сумку,
Книги, ручку, зошит, гумку,
М”яч, перо, граблі, подушку,
На обід м”яку пампушку,
Двох ведмедиків, лопату,
Білочку руду хвостату,
Лук, і стріли, і рушницю,
Ще й пухкеньку паляницю,
Ще стільця, стола і парту
І географічну карту,
Трактора, машинку, мило –
Вже й надворі звечоріло.
Сів Миколка, дума думку:
„Чи усе поклав у сумку?”


Кошеня
П.Воронько

Засмутилось кошеня –
Треба в
школу йти щодня.
І прикинулося вмить,
Що у нього — хвіст болить.

Довго думав баранець
І промовив, як мудрець:
„Це хвороба непроста,
треба різати хвоста”.

Кошеня кричить:
„Ніколи!
Краще я піду до школи!”.


Правда ж, мамо, я великий?
М.Познанська

Правда ж, мамо, я великий?
Сам взуваю черевики,
Зашнуровую шнурочки,
Сам вбираюся в сорочку,
Сам лице і руки мию,
Сам зачісуватись вмію,
І не плачу я ніколи!…
Скоро вже піду до школи!


Прийде осінь
В.Скомаровський

Прийде осінь. Закурличе
Журавлями в ранній час,
І дзвінок мене покличе
Перший раз у перший клас.



Вересень-школярик
А.Музичук

Виряджа до школи Осінь
Вересня-синочка:
В сорочині із колосся,
У штанцях з листочків.

А картузик кольоровий –
Із барвистих квітів.
За плечима ранець новий
Із кори пошитий.

Книги, зошити – з травички,
Олівці – з стеблинок.
Чепурненькі черевички –
Із гнучких лозинок.

А шкарпетки білі-білі – 
з бабиного літа:
іх зв”язали руки вмілі
Дядька Вітра.

…. Ледь зажевріє світанок –
Йде школяр бадьоро.
„Добрий ранок, добрий ранок!”
Він усім говорить.


ПЕРШИЙ ДЕНЬ

Марія Пригара
Що за диво сталось в нашім місті?
Йдуть до школи квіти пишнолисті.
Поспішають айстри та нагідки,
Тільки квітка хилиться до квітки.
Дріботять жоржини і левкої:
Ви юрби не бачили такої.
Поставали біля школи в пари,
Зайняли навколо тротуари.
І говорить айстра до жоржини:
— От уже й дзвінок за дві хвилини.
А ромен всміхається красолі:
— Правда ж, добре вчитися у школі?
…Та хіба сміятись вміють квіти?
Ні питать не вміють, ні ходити.
Не садок розцвівся тут, не грядка —
Біля школи хлопчики й дівчатка.
Це вони прийшли сюди з квітками,
Бо сьогодні стали школярами.


Батьківщина Б.-І.Антонич

Батьківщина

«Що це є Батьківщина?» — раз питалась Оля,
а батько радо відповів на це дитині:

«Знай, Батьківщина — це ріка, що серед поля,
поза селом, ген, попід лісом, тихо плине,
це в саді нашому дерева, зілля, квіти,
це на ланах пшениця золотокоса,
це той, що віє з піль, пахучий теплий вітер,
це на левадах скошена трава в покосах,
це наші всі пісні і молитви щоденні,
це рідна мова — скарб, якого ти не згубиш,
це небо, синє вдень, а серед ночі темне,
це, моя Олю, все, що ти так щиро любиш».

16 і 27 березня 1933 (За Вл. Белзою, польським
поетом)

Вірш про грім Миколи Вінграновського

ГРІМ
Була гроза, і грім гримів,

він так любив гриміти,

що аж тремтів, що аж горів

на трави і на квіти.
Грім жив у хмарі, і згори

він бачив, хто що хоче:
умив озерам очі.
налив грозою грім яри,
А потім хмару опустив
на сад наш, на щасливий,
і натрусив зі сливи слив,
щоб легше було сливі.    
Та тут до грому навздогін
заговорила груша:    
«Трусніть і грушу, дядьку грім,
бо важко мені дуже…»
І дядько грім сказав собі:

«Потрушу я і грушу,

бо небеса вже голубі

я покидати мушу».
Микола Вінграновськии

 




Два вірші Лесі Вербицької

Вірші Лесі Вербицької

НА ГОРОДІ

Довгоногий, довгоносий
з річки бусол воду носить.
Обережно йде по кладці,
поливає мак на грядці,
поливає огірки,
помідори, буряки,
і капусточку, й кульбабку,
і в траві…
маленьку жабку.
«Бач, зелена!
А проте
ще поспіє й підросте».

 

У ЗЕЛЕНОМУ ГОРОСІ

У зеленому горосі
заблукали ніжки босі.
Заблукали — та й байдуже,
бо горох смачненький дуже.

 

 

 

 

«За лиманом море грає» Анатолій Качан

За лиманом море грає,

Хвиля хвилю доганяє,

Наступає їй на п‘яти

І не може наздогнати.

З неба чайки білокрилі

З криком падають на хвилі,

І хапають мов пір‘їнку

На льоту із хвиль рибинку.

Ген у морі яхта біла

Ловить вітер у вітрила

А на кручі біля хати

Дві тополі височенні

Хочуть вітер упіймати

В паруси свої зелені.

А з полів на косогорі,

З володінь перепелиці,

Линуть-котяться до моря

Хвилі ярої пшениці.

Десь отам, на виднокрузі,

Коли дмуть вітри південні,

Зустрічаються як друзі

Хвилі сині і зелені.

Море грає, море грає,

Хвиля хвилю доганяє,

Наступає їй на п‘яти

І не може наздогнати…


Віршик про нігті

Леся Мовчун

ВОВЧА ЛАПА

Виросли у зайчика

Пазурі на лапках.

І сміються з нього

Навіть мишка й жабка.

Захотів умитися –

Сам себе подряпав.

– Може, ця хвороба

Зветься „вовча лапа”?

– Заспокойся, синку,

Лапки не чужі.

Щоб не бути вовком,

Кігтики стрижи!

Сергій Цушко. Дитячі вірші

 Несправедливо, що у сучасних дітей немає гарних віршів. Є лише ті, що «просунули» у читанки та букварі, не всі належного художнього смаку, на жаль.

Тому продовжую наповнювати рубрику «Вірші». Сьогодні пропоную вірші одного з моїх улюблених дитячих поетів Сергія Цушка. Він складає вірші і пише пісні, працює редактором у видавництві «Пульсари» і дуже багато читає. Мені подобаються його надзвичайно ліричні вірші — і для дорослих, і для молодших. Ось кілька най-най-найулюбленіших:

 Сергій Цушко

CОНЕЧКО

 У нашій хаті сонечко живе.

Але не те, що в небі, а живе!

Воно таке маленьке, червоненьке,

із цяточками чорними, гарненьке.

У нашій хаті сонечко живе.

 

Воно б, напевно, і не дивина,

коли б надворі літо чи весна.

Та зиму треба якось переждати,

і залетіло сонечко до хати.

І залетіла разом з ним весна.

 

Тепер літає в хаті залюбки,

сіда на підвіконні на квітки.

А стріло раз мою малу сестричку

і сіло їй довірливо на щічку!

 

Зима. Мороз. Хурделиця реве.

А в нашій хаті сонечко живе!

 

ПРОГУЛЯНКА

 

Весело дощик вистукує зранку.

Мокрою стежкою, мокрим садком

із парасолькою ходить Тетянка,

бігає без парасольки Рябко.

 

Дівчинці хочеться швидше у хату.

Мружиться заспаний кіт із вікна.

Тільки ж Рябко любить вранці гуляти,

тож під дощем з ним гуляє й вона.

 

Песика ваблять у далі ранкові

райдуги, бризки, калюжі, дощі.

Нащо ота парасолька Рябкові —

лиш заважає вивчати кущі.

 

ХТО ЧИМ ХВАЛИТЬСЯ

 

Хутром хвалиться ховрах,

а хвостом — химерний птах.

Хоботом — хоробрий слон,

барвами — хамелеон.

Кожен має хвацький хист —

хутро, хобот або хвіст.

А коли навкруг все спить,

хто над стріхою хурчить?

То без хобота й хвоста

хрущ над хатою літа!

 

РАНКОВИЙ СОН

 

У ранковій тиші

сплять спокійно миші.

А чого б не спати —

спить Васько хвостатий!

 

Цілу ніч гасали,

в піжмурки з ним грали.

Притомились трішки

і Васько, і мишки.

 

РУЧЕНЯТА

 

У Ганнусі рученята,

як веселі жабенята:

невгамовні, небайдужі

до струмочка, до калюжі,

до ставочка, до кринички,

і до озера, й до річки.

Рученята мокнуть в ванні,

в мисці, ночвах, у фонтані.

А як трішки підростуть,

прямо в море попливуть.

А хто хоче знати про автора цих чудових віршів Сергія Цушка більше — прошу сюди.

ПС. Фото і малюнок з інтернету.

Улюблений вірш про кролика

Цей вірш мій син розповідав на новорічному святі якогось нового року і викликав шалені аплодисменти:-)

Виконавець був неперевершений у своєму костюмі та з беззубим ротом.

Але вірш теж — один із шедевральних.

Я б його занесла в читанки — діткам так потрібні позитивні емоції!

І поки зима ще номінально не скінчилася — ділюся віршем, може у когось він викличе усмішку…

Вірш написав Юрій Бедрик.

 Ось такий вигляд він мав на сторінках журналу «Соняшник», у лютому 2003 року: